Розділ 18

Тереза позіхнула й притулилася до Даміана. Зручно вмостившись на його плечі, заплющила очі. Чоловік обійняв її і повільно провів пальцями по кофтині, підіймаючи вверх тканину. За кілька секунд Тереза підняла голову й торкнулася губами його підборіддя, а тоді, обернувшись, легко поцілувала у вуста.

— Обережно, ще кілька таких поцілунків — і я забуду, що ми в літаку, — підморгнувши, тихо промовив Даміан.

— А що, боїшся спокуси? — Тереза ковзнула пальцями йому за комір і притулилася чолом до його чола.

Даміан провів рукою по її спині, а потім поклав долоню на потилицю, притягнувши ближче. Їхні губи зустрілися в палкому поцілунку, і він, не стримавшись, підхопив Терезу за талію і посадив собі на коліна. Вона притиснулася до нього всім тілом, і Даміан, торкаючись пальцями її обличчя й шиї, піймав тихе зітхання вустами. Їхній поцілунок тривав, поки літак уже вирівнював курс на посадку. Вони й не помітили цього, бо все навколо зникло — лишилися тільки смак губ, гарячий подих і тиха, майже болісна потреба не відпускати одне одного.

Приватний літак м’яко ковзнув униз, і під крилами розсипалися вогні вечірнього Вестмора. Місто світилося, мов коштовність, повертаючи їм відчуття чогось рідного й водночас такого далекого після всієї бурі подій. За кілька хвилин колеса торкнулися злітної смуги і літак плавно зупинився.

Тереза ступила на трап першою. Даміан, тримаючи в руках валізи, ішов позаду. Вийшовши з аеропорту, дівчина зупинилася й озирнулася.

— Ти так поспішала, що я ледве встигав за тобою, — хмикнув Даміан, ставлячи валізи.

— Я просто хочу відпочити, — знизала плечима Тереза й, перекинувши через плече сумку, поправила волосся.

До аеропорту під’їхала чорна автівка, і за кілька секунд із салону вийшов водій.

— Містере Корнере, з приїздом, — кивнув він.

— Привіт, Оуене, — відгукнувся Даміан і відчинив дверцята для Терези.

— Дякую, — усміхнулася вона й присіла в салон.

Водій поклав валізи, а Даміан, вмостившись на задньому сидінні, потягнув до себе Терезу. Місто пропливало за вікном: вогні вітрин, вологі бруківки після короткого дощу, вечірній гомін. Тереза, поклавши голову на його плече, заплющила очі. Чоловік поцілував її у верхівку й, міцніше обійнявши, поклав долоню їй на живіт. І навіть крізь тканину вона відчувала тепло його руки, а Даміан повільно проводив пальцями по колу навколо пупка, ненав’язливо, з легкою ніжністю, ніби малюючи невидимий знак присутності та захисту.

Коли автівка зупинилася біля хмарочосу, Тереза глибоко вдихнула й кинула погляд на Даміана. Він помітив її розгубленість і ніжно поцілував у скроню.

— Все буде добре, розбійнице.

— Так помітно, що я нервую? — хмикнула вона.

— Помітно. І тобі більше нічого боятися.

Тереза вийшла з автівки першою, відчуваючи, як серце калатає.

— Я не хотіла накручувати себе, але боюся, як батько буде поводитися далі… — зітхнула вона.

Даміан розумів, що Джеймс Морган міг бути непередбачуваним, і хто знає, що ще може придумати, щоб розлучити їх. Чоловік також зітхнув і, забравши валізи, попрощався з водієм.

Коли вони увійшли у ліфт, Тереза знайшла в сумці ключі. Вони дзенькнули в її руках, і вона перевела погляд на Даміана.

— Не думала, що я так швидко повернуся від дідуся.

— Ну твоя втеча зазнала невдачу, — знизав плечима Даміан і широко усміхнувся.

Тереза хмикнула й поглянула на каблучку на пальці.

— Ти думаєш, що зможеш мене здивувати? — прошепотіла вона, торкнувшись його руки.

Даміан натиснув кнопку в ліфті, і той зупинився. Потім обережно підняв її обличчя великим пальцем і палко поцілував. Поцілунок був довгим і ніжним, але з відчуттям невгамовної потреби бути ближче. Тереза віддалася йому, трохи ставши навшпиньки й обійнявши його за шию.

— Ммм, дуже… смачно, — прошепотіла у вуста й провела долонею по чоловічій шоці.

Даміан усміхнувся, легко провів рукою по її спині й дотягнувся до кнопки на панелі ліфта. Ліфт рушив вгору.

— Завжди готовий дарувати тобі насолоду, — прошепотів він, нахилившись і легенько торкнувшись губами тендітної шиї. Тереза тихо зітхнула. Даміан обережно відступив, не відводячи погляду від неї.

Тереза усміхнулася й, схиливши голову набік, закусила нижню губу. Коли ліфт зупинився, Даміан підхопив валізи й вони швидкими кроками рушили по коридору. Замок клацнув, і вона першою увійшла. Даміан ступив слідом, і вони обмінялися поглядами. Чоловік поставив валізи на підлогу й, наблизившись до Терези, ніжно торкнувся її плеча.

— Ну… ось ми й тут, — тихо промовила вона й, оглянувшись, додала: — Я голодна. І зараз я про їжу, а не про… пристрасть.

Даміан засміявся, трохи захитав головою і присів на край дивана.

— Добре, — промовив він, проводячи рукою по її спині. — Почнемо з вечері.

Кухня потонула в теплі жовтуватого світла. За вікном місто дрімало, і тільки далекий шум доріг нагадував, що життя триває. Тереза поставила воду на плиту й дістала продукти.