Розділ 17 / Бонус — «Шепіт серця»

Бонус / Частина третя / «Шепіт серця» — Історія Теї і Логана

— Я ж його… я ж вдарила… — прошепотіла Теона.

Вона затремтіла й, повільно наблизившись, схилилася над чоловіком. Обережно торкнувшись чоловічого плеча, схлипнула. Дихання стало уривчастим, долоні спітніли, а думки плуталися: «О Боже, сподіваюся… він у порядку». Серце калатало, а руки тремтіли, намагаючись утримати контроль над ситуацією, яку сама ж і спровокувала.

Теона нахилилася ближче до Логана й помітила, як червона крапля стікає по скроні Логана, повільно розтікаючись по шкірі. Дівчина швидко підвелася й, знайшовши у шафі нашатирний спирт, знову присіла поряд й обережно піднесла його до чоловічого носа. Логан здригнувся, поволі розплющив очі, і її серце забилося ще сильніше. Руки все ще тремтіли, а погляд метався між його обличчям і власним відображенням паніки: «Боже, він прокинувся… і що тепер?»

Логан торкнувся голови й нахмурившись поглянув на Теону.

— Ти що… мене вдарила?

Теона застигла, відчуваючи водночас страх і полегшення, що він прийшов до тями.

— Я… я не хотіла… це… це…

— Левенятко, а ти небезпечна, — хмикнув Логан і, провівши рукою по голові, поглянув на пальці, які були в крові.

— Сам винний, — прошепотіла Теона, відчуваючи, як серце вистрибує в грудях.

Вона кинулася до аптечки, дістаючи бинти й перекис та повернулася до чоловіка.

— Тепер будеш мене лікувати? — фиркнув Логан.

Теона стиснула вуста й, схилившись над ним, легко торкнулася голови, і чоловік скривився. Кожен її рух був поєднанням страху й турботи: вона не могла дозволити собі розгубитися.

Логан закотив очі, але не промовив нічого. Його холодна посмішка змішувалася з легким роздратуванням — він спостерігав, як Теона метушиться, і навіть поранений залишався господарем ситуації.

— Може, відвезти тебе до лікарні? — запропонувала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Логан зітхнув, дозволяючи їй діяти, мовби оцінюючи, наскільки швидко дівчина відновить контроль. А його дивний спокійний лише підсилювала її напруження.

Теона стежила за краплею крові, за його реакціями, поглянула на свої руки, які тремтіли, і відчула, як її страх поступово переплітається з відповідальністю. Вона розуміла: ця ситуація — її рішення і її контроль, навіть якщо Логан намагається тримати свої карти при собі.

Логан посміхнувся й промовив:

— А тепер видаляй фото.

— Ти навіжений, — підвелася й глянула на нього згори.

— Тоді ми ідеальна пара, — прошепотів Логан і, повільно підводячись, похитнувся. — А потім… — діставши ключі з внутрішньої кишені, він поклав їх у долоню Теони, — поїдемо до лікарні.

Тея ткнула йому ключі назад, взяла фотокамеру зі столу й почала шукати фото, час від часу поглядаючи на чоловіка.

— А ти… вийшов гарним на фото. Але насправді в житті ще той… ще той... — Теона глибоко вдихнула й відвернулася.

— Якщо я по-твоєму гарний мудак, — засміявся Логан, відразу скривившись від болю в голові, — то дозволю зробити тобі нові фото, наприклад у стилі ню.

Теона захитала головою і швидко видалила деякі фото.

— А тепер поїхали, поки ти знову тут свідомість не втратив.

Теона взяла сумку й підтримала Логана за спину. Він хмикнув і навмисно хитнувся, наче трохи втратив рівновагу. Теона лише фиркнула, не промовляючи жодного слова й ставши збоку, потягнула його до себе.

— Ходімо вже, — прошепотіла.

У ліфті вони мовчали. Логан обперся боком об стінку, а Тея нервово тупцювалася на місці. Коли двері ліфта відчинилися, консьєрж, який стояв у холі, здивовано спостерігав, як Теона виводить Логана, підтримуючи його під руку. Він ледь підняв брову, намагаючись зрозуміти, що саме сталося, а потім, захитавши головою, відвернувся.

Логан вказав рукою на автомобіль. Тея різко відчинила дверцята й оглянулася. Чоловік мовчки присів на пасажирське місце.

— Ти наче була крихітка, яка тягне великого чоловіка, — зауважив він тихо, з легкою іронією.

Теона хмикнула, не відповідаючи, і схопила ремінь безпеки, міцно його застебнувши. Його погляд слідував за кожним її рухом, наче він досліджував її реакції, але вона залишалася непохитною.

— Можемо рушати, поки ти не передумав.

— Не передумав.

Теона рушила з місця, плавно виїжджаючи на дорогу. Логан сидів спокійно, але напруга відчувалася в кожному русі: трохи нахилився, злегка стиснув руки на колінах, наче тестуючи, наскільки вона контролює ситуацію. І помітивши його задоволену фізіономію, навіть у такому стані, вона фиркнула й стиснула кермо.

Дорога тягнулася, і мовчання стало важким, майже живим. Кожен погляд, кожен легкий рух Логана наповнював салон тонким напруженням, яке змушувало серце битися швидше.

— Ти весь час так прискіпливо спостерігаєш за мною? — нарешті запитала вона, ледь посміхаючись.