Розділ 16 / Бонус — «Шепіт серця»

Бонус / Частина друга / «Шепіт серця» — Історія Теї і Логана

Ранок пробивався крізь фіранки, розмазуючи світло по стінах. Теона прокинулась, але ще лежала із заплющеними очима, слухаючи тишу. Зрештою, розплющивши очі, Теона потягнулася й за кілька секунд безтолкової ходи по кімнаті, щоб прокинутися, рушила на кухню. Увімкнула чайник і подумала про нове завдання головного редактора — «Обличчя міста». Чоловік вимагав зібрати кадри, що передавали б атмосферу, ритм і характер мегаполіса. Думки вже поволі перемикалися між маршрутом, світлом і композиціями, як раптом телефон завібрував на столі й Теона підняла слухавку.

— Теє, привіт, мила. Як ти?

— Привіт, — відповіла Теона, наливаючи окріп у горнятко й вдихаючи аромат кави. — Ще тільки збираюся на роботу. У мене нове завдання під назвою «Обличчя міста».

— О, звучить цікаво.

— Насправді нічого цікавого. Я вже таке колись робила, тому… як для мене — нудна робота фотографа.

— Хочеш якогось адреналіну? — засміялася в слухавку Тереза.

Теона хмикнула й мимоволі пригадала зустріч із Логаном — його погляд, його усмішка, дотики, від яких досі відчувалася дивна напруга.

— Гей, ти чого там замовкла?

— Ну, маленький прилив адреналіну в мене був учора. І якщо мій особистий адреналін і надалі виглядатиме так… боюся, я стану залежною.

— І що ж трапилося? — схвильовано запитала Тереза.

— Ми пішли з Джонні в клуб, і він мене… покинув, — почала Теона, а потім не витримала й засміялася. — Побачив чоловіка й випарувався.

— Тобто… побачив чоловіка? — ахнула Тереза.

— Ой, — хмикнула Тея. — Джонні все тобі сам розповість.

— Ого! — вигукнула в слухавку Тереза. — А що ще трапилося учора з тобою?

Теона емоційно почала розповідати подрузі про зустріч із Логаном — його нахабство, танець, несподіваний порятунок від чолов’яги й ту іскру, яка досі не згасала.

— Так що… ось такий у мене був вечір, — підсумувала Тея. — Замість романтики отримала спринт у підборах, лекцію про власну впертість і чоловіка, який думає, що він мій персональний супергерой. Ще кілька таких вечорів і мені знадобиться абонемент у психотерапевта.

— Я скоро повернуся, і ми про все детальніше поговоримо, добре?

— До зустрічі, крихітко. І не забудь про вино. Воно нам буде необхідним.

Розмова завершилася, і Теона відклала телефон. Вона зробила ковток ароматної кави, відчуваючи, як ранкова свіжість змішується з ароматом напою і легким присмаком очікування — очікування чогось нового, яскравого й водночас невідомого. Місто чекало на неї. Утім десь углибині залишався й інший відтінок — тонка тривога, що справжні пригоди лише починаються.

Після сніданку Теона спершу заїхала в редакцію, щоб забрати бейдж із логотипом редакції Soul’s Mirror, а вже потім вирушила в центр міста. Вона прокладала маршрут подумки й відразу ж відмічала найцікавіші точки: вузькі вулички з кав’ярнями, шумні перехрестя, де ритм життя пульсував у світлофорах і кроках перехожих, старі фасади будинків, що тримали на собі відбитки часу. Зупиняючись, Теона показувала бейдж, пояснювала мету зйомки, і більшість людей із зацікавленістю погоджувалися стати частиною її історії.

Втім, не всі. Одна жінка лише відмахнулася:

— Я погано виходжу на фото, не треба, — і поспішила геть, навіть не дослухавши.

А ось молодий бариста навпаки — відразу випрямився, поправив волосся й з усмішкою дозволив зафіксувати себе на фоні затишної кав’ярні.

Теона вміла вибирати ракурси так, щоб у кожному кадрі оживало ціле місто. Закохані пари йшли під руку, діти сміялися й ганяли наввипередки, хтось катався на самокаті, а неподалік хлопці гасали з м’ячем. На лавці літня жінка гортала книжку, інша тримала в руках букет. Перехожі поспішали на автобус чи зупинялися біля кав’ярні, а чоловік із собакою неквапно прогулювався вулицею. Вона розглядала місто крізь об’єктив так, ніби воно відкрило їй ще одну свою грань — живу, мінливу, невловиму. І хоча це була рутинна робота, для неї це водночас було й способом знайти приховані історії, які жили в тінях вулиць, у вікнах, у випадкових обличчях.

Після кількох годин роботи, коли сонце вже почало схилятися й місто заграло новими відтінками світла, Теона вирішила трішки перепочити й зупинилася в одному з ресторанів на терасі. Оглянувшись, вона побачила Логана, який сидів у компанії двох чоловіків. Фотографічний інстинкт миттєво ввімкнувся: рука сама потягнулася до камери. Вона відчула бажання зафіксувати його — спонтанно, ніби ловила рідкісний кадр, який не повториться. У цей момент Логан для неї став ніби частиною міста — вписаним у нього, але водночас чужим, наче тінь, яка не належала світлу. Вона відчула, що саме такий контраст і є серцем її роботи: знайти людину, яка виділяється серед інших, і зберегти цю мить у знімку.

Коротка стрижка підкреслювала різкі вилиці й чітку лінію щелепи, а його світлі блакитні очі здавалися майже прозорими — такими, що могли бачити глибше, ніж дозволяла поверхня. У поєднанні зі спокоєм постави це робило його схожим на людину, яка тримає під контролем і себе, і тих, хто поряд.

Вона підняла фотокамеру, зосередилася на об’єктиві, серцебиття трохи прискорилося, а руки тремтіли від поєднання хвилювання й захоплення. Вона натиснула на спуск, і клік фотографії розірвав повітря, хоча лише в її внутрішньому світі.