Розділ 12

Увечері Тереза довго стояла перед дзеркалом. Вона обрала білий сарафан — простий, але водночас вишуканий. Білий колір підкреслював її ніжність і водночас приховану силу, він ніби був викликом і захистом водночас. З комоду вона дістала маленьку оксамитову скриньку. Усередині лежав ланцюжок із каблучкою — та, яку вона так обережно зберігала, знявши перед прогулянкою, боячись втратити.

Її пальці на мить завмерли, коли вона взяла каблучку й за кілька секунд наділа її на палець. Ланцюжок сховала під тонку тканину сарафана, а ось каблучка тепер мала заговорити без слів.

Кроки Терези луною прокотилися сходами. Вітальня світилася теплим світлом ламп, запах вечері вже встиг розлитися повітрям. Усі були на своїх місцях. Вона зайшла впевнено, але з тією особливою грацією, яка завжди виділяла її серед інших. Не промовивши жодного слова, Тереза підійшла й зупинилася поруч із Даміаном. Вона відчула його короткий подих — він помітив каблучку. Сівши, вона звела підборіддя трохи вище, і, зустрівшись поглядом із батьком, вмостилася навпроти нього, і Даміан присів поруч.

Тиша, яка тривала кілька секунд, була красномовнішою за будь-які слова. Каблучка блиснула в світлі лампи, і тепер присутність Терези поруч із Даміаном звучала як виклик і як відповідь водночас. Кароліна всміхнулася й мигцем поглянула на Джеймса, який не втримався та скривився.

Двері до вітальні відчинилися, і повільно увійшов дідусь Джеремі. Його постать одразу заповнила простір, хоч він ішов спокійно, не кваплячись. У ньому було щось від справжнього господаря — упевнений крок, горда постава, погляд, яким він охоплював одразу весь стіл і всіх присутніх. Він підійшов до свого місця в центрі столу.

За мить до вітальні зайшла Алісія. Вона намагалася триматися стримано, проте в її очах блищала якась прихована надія чи, може, хвилювання. Вона сіла з іншого боку столу, обравши місце навпроти дідуся. Джеремі обвів усіх присутніх поглядом, після чого, трохи нахилившись уперед, промовив:

— Усі ці страви приготувала Алісія.

— Ось хто заслуговує на похвалу! — голосно промовив Джеймс і поглянув на Алісію. — Молодець, люба!

— Дякую, тату, що оцінив, — понуро відповіла Алісія.

Кароліна скосила очі на Алісію, потім на дідуся, і з тихим, майже непомітним зітханням закотила очі. Вона взяла виделку й почала неквапливо їсти.

— Ну нарешті хоч хтось тут буде зіркою вечора, — усміхнулася Кароліна.

— Що ти сказала? — насторожено підняла брови Алісія.

— Нічого, — Кароліна підняла очі й солодко посміхнулася, — просто їжа справді смачна.

Атмосфера на мить застигла: похвала зависла в повітрі, байдужість Терези й тиха іронія Кароліни створювали невидиму напругу, від якої навіть страви на столі здавалися холоднішими.

Тереза й Даміан переглянулися. Чоловік підморгнув їй, і вона усміхнулася. Джеймс, помітивши це, важко зітхнув і промовив:

— Дякую за гостинність, — поглянув на батька. — Однак ми тут не надовго. Алісія повернеться з нами в місто. І Тереза також.

— Я не повернуся! — неочікувано промовила Алісія. — Я залишуся в дідуся й буду готуватися до вступу в університет у місті.

Джеймс нахмурився, його погляд потемнів, а голос став холодним:

— Це не обговорюється, Алісіє. Ти поїдеш зі мною.

— Ні, тату, — вперше вона підняла голову й подивилася прямо в його очі, — я не маленька. Я сама вирішу, де жити.

Джеремі сухо посміхнувся, відставив келих і втрутився:

— Вона зробила свій вибір. І я її підтримаю.

Джеймс різко повернувся до батька, його щелепи напружилися.

— Ти знову намагаєшся розколоти нашу родину, тату?

— Це ти розколюєш, — тихо, але твердо відповів Джеремі. — Вона почувається тут вільною. А ти прагнеш контролювати.

Тереза сиділа мовчки, слухаючи цей словесний двобій, і відчувала, як повітря у вітальні стає важчим із кожною секундою. Кароліна поставила келих на стіл і всміхнулася з ледь відчутною насмішкою:

— О, як цікаво… одна хоче залишитися, інша вже давно тікає від дому. Може, нам усім скласти список, хто куди?

— Кароліно! — різко кинув Джеймс.

Даміан нахилився до Терези й прошепотів:

— Ось вона, справжня вечеря. Без спецій, зате з отрутою.

Тереза ледь стримала сміх і водночас нервово стиснула його руку під столом.

Джеймс різко відсунув стілець, нахилившись уперед, його голос прозвучав наче гроза:

— Вона ще дитина! Їй потрібен нагляд! А ти, тату, весь час тільки й робиш, що пхаєш носа в моє життя, маніпулюєш усіма, хто тобі зручний!

— Я не маніпулюю, — холодно відповів Джеремі, втупившись у сина. — Я даю свободу тим, в кого ти її відбираєш. Ти не батько, ти наглядач!

— Досить повчати мене! — гримнув Джеймс, долонею вдаривши по столу так, що келихи задзвеніли.

Алісія здригнулася, Кароліна підняла брови, ніби чекала саме такого видовища, і важко зітхнула. У цю мить Тереза різко підвелася зі стільця. Її голос розітнув повітря гостро й твердо: