Розділ 11

Після сніданку Тереза надіслала Джонні нові дані щодо проєкту. Опісля швидко переодягнулася в зручні джинси та кофтинку й взула кросівки. Волосся вона зібрала у хвіст, залишивши кілька пасм, що ніжно спадали на обличчя.

Даміан уже чекав біля дверей, спокійно спостерігаючи за нею.

— Ну що, готовий? — легко усміхнулася й примружилася від сонця.

Даміан помітив, як в її зелених очах відбивалося світло, і широко всміхнувся.

— Готовий. Якщо ти, звичайно, мене не заведеш у густий ліс та не покинеш там, — підморгнув.

Тереза закусила губу й знизала плечима, намагаючись приховати, що від самого його погляду щось тремтить усередині, а щоки зрадницьки наливаються рум’янцем.

Вони рушили разом уздовж стежки, яка вела через тихий ліс. Сонячне світло пробивалося крізь зелену крону дерев, створюючи мерехтливі візерунки на землі. Пташиний спів і легкий шелест листя додавали відчуття спокою. Тереза зупинилася на мить і повернулася до Даміана.

— Ти бачився з Теоною…

— Так, бачився, — він подивився прямо на неї. — Мені соромно, адже я поводився з нею… трішки грубо.

— Гм… Ти ж розумієш, що Тея моя подруга. А ти був з нею неввічливим?

— Можеш покарати мене, — підморгнув.

Тереза всміхнулася й обійшла його, рушивши іншою стежкою. Оглянувшись, запитала:

— А що за чоловік із тобою був?     

— Мій брат Логан, — відповів спокійно. — Мій двоюрідний брат. Син Віктора.

Тереза округлила очі. На мить їй перехопило подих.

— Син Віктора? — її голос затремтів.

— Так. Але історія не така проста.

Він зробив кілька кроків уперед, дозволяючи їй наздогнати його, і вже спокійнішим тоном продовжив:

— Коли ми були молодшими, Логан і я зустрічалися не за одним столом, а на рингу. У підпільних боях. Ми билися один проти одного, без правил, без пощади. Він завжди був швидкий, хитрий, я — жорсткий і прямолінійний. Тоді ми ненавиділи один одного.

Тереза дивилася на нього майже не кліпаючи, у грудях щось стискалося від уяви цієї сцени: двоє братів, змушені перетворювати кров у розвагу для натовпу.

— Потім, — Даміан зітхнув, але в його голосі відчувалася дивна твердість, — доля вирішила інакше. Ми сиділи в одній в’язниці. Тісна камера, ті ж самі стіни днем за днем, однакові холодні ночі. І там… там ми перестали бути ворогами. Ти не виживеш за ґратами, якщо не маєш кому довіряти. І я довірився йому, а він мені.

Він зустрів її погляд, в якому змішалися недовіра, тривога й співчуття.

— Тепер він не просто брат, Терезо. Він — той, із ким я пройшов крізь пекло.

Її дихання збилося, і вона тихо прошепотіла:

— Як Віктор допустив таке?

Даміан хмикнув й, опустивши голову, відповів:

— Віктор покинув матір Логана, коли йому було два роки.

— Це змінює все… — тихо промовила Тереза й відвернулася. — Ти і… Логан багато пережили разом.

— Саме так, мила. Саме так, — кивнув Даміан, і Тереза легенько торкнулася долонею його спини.

Невдовзі перед ними відкрилося озеро. Його вода блищала, відбиваючи сонце, мов розсипані кристали. Береги були обсаджені вербами й низькими кущами, а легкий вітер гладив поверхню води, створюючи дрібні хвилі. Повітря було чисте, пахло лісом і водою, а віддзеркалення неба у воді робило все навколо магічно тихим. Даміан присів на траву, і Тереза присіла поряд із ним. Вітер колихав верби, їхні гілки шурхотіли, мов шепіт, а вода відбивала сонце тисячами срібних іскор.

Тереза сиділа поряд, спершись руками в траву, і відчувала, як спокій природи входить у неї, стираючи тривогу. Та варто було Даміану торкнутися її плеча — і тиша вибухнула всередині неї, перетворившись на хвилю бажання. Вона обернулася, зустріла його погляд і вже не змогла відвести очей. У його зіницях світився той самий неспокій, те саме полум’я, яке жевріло в ній. Мить зависла між ними, і тоді він нахилився.

Поцілунок став іскрою, яка підпалила їх обох. Спершу м’який, він швидко перетворився на шалений, жадібний — мов двоє давно стримували в собі цю силу, і тепер вона вирвалася назовні. Тереза здригнулася, відчувши його руки на своїй талії, пальці, які вп’ялися в тканину її кофти, наче боялися відпустити. Її власні долоні ковзнули по його шиї, у волосся, втягаючи його ще ближче.

Даміан зненацька відкинувся назад, лягаючи на траву, і потягнув її за собою. Вона впала на нього, опинившись зверху, і їхні тіла злилися в русі, що вже не підкорявся жодній логіці. Волосся Терези впало йому на обличчя, лоскочучи щоки. Її пальці пробігли по його грудях, по животу, і він стиснув її стегна, різко притягуючи ближче. Навколо все зникло: спів пташок, шелест вітру, навіть озеро зі своїм сяйвом — залишилися тільки двоє, розчинені в дикій, невгамовній пристрасті. Мить була такою гострою, що здавалося — навіть природа завмерла, спостерігаючи за вибухом, який стався між ними.

Його руки, гарячі й нетерплячі, ковзали по її спині, стискаючи й водночас пестячи, немов він намагався запам’ятати кожен вигин її тіла. Тереза зітхнула, і звук цього тремтливого подиху розпалив Даміана ще дужче. Він різко піднявся назустріч її губам, і поцілунок став глибшим, повнішим, із присмаком жаги, яка вибухала в них обох.