Розділ 9

Тереза й Даміан стояли навпроти одне одного, не рухаючись. Їхні погляди зустрілися, сплелися в мовчазному поєдинку, де було все: біль, жага, невимовні слова, які ніяк не могли вирватися назовні. Вона завмерла, не довіряючи власному серцю, а він — ніби боявся зробити крок, аби не розбити цю крихку мить. Лише легкий нічний вітер колихав пасма її волосся, а жовтувате сяйво ліхтаря окреслювало його обличчя. Тереза не могла відвести погляду — наче боялася, що варто їй моргнути, і він зникне.

— Хто ж ти такий, хлопче? І що привело тебе на мою ферму в таку годину? — порушив тишу між ними дідусь Джеремі.

Даміан повільно кліпнув, наче збирався з думками, а тоді зробив крок уперед. Усмішка торкнулася його вуст — стримана, майже невидима, проте тепла. Він простягнув руку:

— Даміан Корнер.

Старий глянув на нього довго, пильно, так, ніби хотів проникнути крізь роки. І раптом його обличчя змінилося — у рисах промайнуло впізнавання. Він кивнув, потиснув руку міцно, по-чоловічому, і з легкою усмішкою промовив:

— О, Корнер? А ти виріс, хлопче.

Напруга розчинилася не повністю, лише змінила відтінок. Для Терези час знову сповільнився: вона бачила, як їхні руки зустрічаються в потиску, а Даміан усміхався, наче давно очікував цієї миті. Вона глибоко вдихнула, не зводячи з нього очей. Усе, що вона намагалася втримати від себе, раптом ожило: спогади, відчуття, тривога й таємне бажання, яке вона боялася назвати вголос. А світ довкола ніби лишився свідком цієї зустрічі, яка була схожа більше на долю, ніж на випадок.

Тереза продовжувала стояти непорушно, серце билося десь у горлі. Її пальці мимохіть стискали тканину футболки, а очі — не відривалися від нього. Вона не могла знайти жодного слова.

— Що ж, не будемо мерзнути, — озвався дідусь, злегка постукавши тростиною об землю. — Ходімо в дім. Гості мають сісти за стіл.

Дідусь Джеремі рушив уперед. Тереза кинула швидкий погляд на Даміана і, зітхнула. Даміан нахилився трохи ближче, і теплий шепіт торкнувся її вуха:

— Я ж казав, що знайду тебе.

— Швидко ти… — опустила очі, аби він не бачив у них того, що вона боялася видати.

Ліхтарі лишилися позаду. Попереду — світло вікон будинку й новий виток історії, у який їм обом доведеться вступити.

У вітальні пахло свіжим хлібом і теплим молоком. Дідусь, немов нічого не помічав, клопотався біля столу: діставав зі старої шафи миски, ставив глиняний глечик із компотом, різав скибки домашнього сиру.

— Сідайте, — промовив спокійно дідусь, жестом запрошуючи до столу. — У дорозі ви, мабуть, зголодніли.

Тереза присіла навпроти Даміана. Її руки лежали на колінах, пальці плуталися. Вона намагалася не зустрічатися з його поглядом, але відчувала, як він спостерігає за кожним її рухом, немов читає невимовлені слова.

Тиша між ними була густою, але не ворожою. Вона вібрувала невидимими струнами — і кожен подих здавався гучним.

Раптом у дверях з’явилася Алісія. Вона зупинилася, помітивши чоловіка за столом, і її великі очі блиснули від цікавості. Кілька секунд вона мовчки дивилася на нього, а потім підійшла до сестри, міцно взяла її за руку.

— Терезо, ходи-но сюди, — промовила вона трохи різкіше, ніж хотіла, і потягнула її в бік кухні.

Тереза підвелася, відчуваючи, як серце знову стискається. Її пальці лишили на столі ледь помітний слід від напруги, а погляд, кинутий на мить назад, зустрівся з очима Даміана. Він лишився сидіти — незворушний, але з тією ж рішучістю, яку важко було приховати.

Коли вони опинилися на кухні, Алісія відразу підхопила сестру за руку і почала розглядати її уважно, немов розплутуючи загадку.

— Терезо, серйозно, — почала вона, нахилившись ближче, — що це за… приїзд? Чому він тут?

Тереза відвела погляд, намагаючись зберегти спокій.

— Алі, не треба…

Алісія раптово потягнулася до ланцюжка на шиї сестри й витягнула його. Рука стиснула маленьку каблучку з діамантом, і Тереза, здригнувшись, поглянула на неї.

— Ти думала, я не помічу? — вигнула брови Алісія. — Каблучка має бути на руці, а не висіти на шиї! І… скажи мені, навіщо цей Даміан приїхав?

Тереза відчула, як щось стискає груди. Серце калатало, а очі мимоволі шукали відповідь, якої в неї ще немає. Вона ледве стримувала тремтіння в голосі:

— Алі… я… це складно пояснити…

Алісія не відступала, підкреслюючи напруження короткими, різкими рухами:

— Складно? Терезо, ти не можеш просто бурмотіти щось… про те, як тобі складно.

Тереза опустила очі, ковтаючи зітхання, відчуваючи, що нитка, яка тримала їхню тиху безпеку, починає рватися.

Алісія знервовано стукнула долонею по столу, очі її блищали від обурення:

— Я не можу зрозуміти! — вигукнула вона. — Батько за весь цей час навіть одного разу не подзвонив! А ти приїхала раптово, мовчиш, нічого не пояснюєш! Що відбувається, Терезо?

Тереза зітхнула, намагаючись зібрати думки, але серце калатало шалено. Вона не знала, як пояснити все — про втечу, про Даміана, про ту бурю, яка її переслідувала у місті.