Розділ 1

Тереза кілька хвилин стояла під дощем, відчуваючи, як холод просочується крізь промоклий одяг і прилипає до шкіри. Кожна крапля ніби штовхала її вперед, туди, куди не можна відступити. Серце калатало, руки злегка тремтіли, але вона знала: їхати до батька доведеться, і це не буде легко.

Вона повернулася до автівки й, сівши в салон, стиснула кермо. Є люди, які вміють підштовхнути тебе саме туди, де найбільше болить, і тоді правда стає розмитою, як від дощу на склі. І саме цього вона боялася найбільше.

— Але чи варто довіряти словам Віктора? — шепотіла вона сама собі. У його словах звучало отруйне відлуння, що не відпускало. — Якщо він бреше… Якщо це лише гра — майстерна, холодна… Але заради чого? Помсти батьку? А я… лише розмінна монета? А Даміан… Що тепер буде з нами?

Автомобіль рвонувся вперед, розсікаючи нічний вітер, а Тереза мовчки дивилася на спалахи ліхтарів, які ковзали по мокрому асфальту. Серце билося шалено — від страху, гніву на батька й від любові до Даміана. Долоні стискали кермо, пальці відчували вібрацію машини, а кожен кілометр наближав її до моменту, коли доведеться дізнатися правду, якою б гіркою вона не була.

Тереза під’їхала до батьківського маєтку й заглушила двигун. Декілька хвилин вона просто сиділа, втупившись у кермо, а пальці ритмічно постукували нігтями по шкірі, наче метроном, який відраховував секунди до неминучого.

Скло вікна затуманювалося від її подиху. Вона повільно провела пальцем по склу й, нарешті, підняла очі. Важко зітхнувши, повільно розтиснула пальці, ніби відпускаючи останню внутрішню вагу, й обережно відчинила дверцята авто. Її підбори відбилися короткою луною об асфальтовану доріжку. У ту ж мить кілька охоронців повернулися до неї і один чоловік наблизився. Тереза випрямила спину, хоча всередині все стискалося.

— Міс, ви куди?

Тереза зупинилася. Повільно перевела на нього погляд і спокійно відповіла:

— Я — Тереза Морган. Дозволите пройти?

Охоронець відступив убік, і Тереза, стиснувши вуста, зайшла в будинок. У коридорі її зустріла Кароліна.

— Терезо? — ахнула вона, помітивши, наскільки промоклою та змученою виглядала дівчина. — Все… нормально?

— Де батько? — не дивлячись на жінку, запитала.

— У кабінеті, — тихо відповіла Кароліна.

Тереза зайшла до кабінету батька. Джеймс сидів за столом зі стаканом віскі в руках.

— Ти повернулася, — повернув голову й поставив стакан на стіл. — І де ти була?

— Правильне запитання: з ким саме я провела вихідні! — відрізала вона, відчуваючи, як злість і страх сплітаються в грудях, стискаючи їх.

— Терезо, я ж тебе попереджав…

— Попереджав? — голос вирвався різко, і вона кинула сумку на підлогу. — Скажи мені правду: ти… зраджував мамі?

Джеймс відкинувся на спинку крісла, обличчя відразу ж стало блідим, а губи затремтіли.

— Що ти… Звідки ти взяла все це? — нахмурився й поклав руки на стіл. — Хто тобі таке сказав?

Тереза хмикнула й, склавши руки по боках, почала міряти кроками кабінет.

— А, я все зрозумів, — посміхнувся й вдарив долонею об стіл. — Це Даміан… Не варто йому вірити!

— Даміан?! — Тереза зірвалася на істеричний, розірваний сміх. — Ти взагалі розумієш, про що говориш? Досить звинувачувати його у всьому! Батьку, у тебе вже якась паранойя з приводу нього…

— Досить! — гримнув і повторно вдарив кулаком об стіл. — Не смій таким тоном говорити зі мною!

Тереза зупинилася й, поглянувши на батька, прошепотіла:

— Ти винний… в автокатастрофі!?

Джеймс застиг, розгублено дивлячись на доньку. Його руки затремтіли, а серце почало калатати від напруги.

— Ти… це неможливо… — прошепотів він, очі блищали сумішшю страху та нерозуміння. — Я не винний… А Даміан хоче втягнути тебе у свою помсту!

— Помсту?! — не стримала кривляння й істерично видала смішок. — І про яку помсту ти говориш?

Її руки тремтіли, грудна клітка горіла від емоцій, а погляд пронизував батька, немов вимагав відповіді на всі питання одразу. Кабінет ніби став ареною, де зібралися гнів, страх і непідконтрольна сила правди, яку вона нарешті вимагала почути.

Тереза зробила крок уперед. Джеймс стиснув кулаки на підлокітниках, плечі напружені, але він мовчав. Його обличчя тремтіло від внутрішньої боротьби між гнівом і страхом.

— Ти не відповів, — промовила Тереза, нахилившись трохи вперед. —Можливо, ти дійсно зраджував матір? Можливо, це правда… що автокатастрофа не була випадковістю? — її слова поєднували здогадки з болем, а погляд стежив за кожним рухом батька.

Її голос тремтів, але слова були холодні й точні. І кожне слово, вимовлене нею, змушувало Джеймса стискати щелепу й відводити погляд.

— Чому мовчиш, тату? — Тереза раптом посміхнулася, але це була кривава, жорстка усмішка. — Бо правда надто страшна, щоб я її почула?

Джеймс різко піднявся з крісла, серце калатало, а контроль над собою вже ковзав крізь пальці. Тереза відступила на крок, дихаючи важко, очі сповнені сліз і гніву.

— Це все нісенітниця! — заричав батько. — А ти… ти дурепа, Терезо, якщо довіряєш усім…