III

Пам’ятаю, з яким трепетом я вперше відкрив книгу, і які фантасмагоричні видіння охопили мене після короткого читання кількох її сторінок. У ті часи я перетворився на невтомного шукача темних недозволених істин, що таяться під чорними грубими палітурками фоліантів, замаскованих закарлюченими архаїчними письменами й зашифрованих вкрапленими в тексти діаграмами. Знання англійської мови дозволило мені вести безпосереднє листування зі співробітником Массачусетського Міскатонікського університету, помічником професора археології та історії, Ч. В. Молодий чоловік, уродженець тих місць, охоче ділився зі мною плодами своїх досліджень у галузі окультизму та некромантії. Від нього ж прийшли копії фрагментів «Рукописів Пнакота» в грудні 2018-го, а деякі витяги з «Некрономикону», зроблені його власною рукою, він надіслав мені ще відносно недавно.

Лише на початку весни, два місяці тому, я дізнався про трагічні події, що сталися десь на околицях Аркема, в яких загинула група студентів факультету давніх культур і цивілізацій під час проведення певних польових випробувань (приблизний сенс яких я міг би припустити, знаючи уподобання та профіль занять їхнього куратора, Ч. В.). Сімох молодих людей, серед яких була одна дівчина, знайшли мертвими посеред вузької галявини на вершині одного з пагорбів, у колі з давніх кам’яних валунів. Жоден труп не мав слідів насильницької смерті. Гадаю, мій американський друг втягнув своїх учнів у небезпечну й безвідповідальну гру з силами космічного зла.

У наших листуваннях він часто повідомляв мені про свої «прориви» в справі розкриття деяких таємниць чорної магії. Його безперешкодний доступ до архівів університетської бібліотеки й завидний запас знань у підсумку зіграли злу роль у його долі. Я неодноразово намагався умовити Ч. В. залишити це неймовірно небезпечне заняття і переключити свою увагу й неабиякий талант на щось інше, не пов’язане з контактом з архидемонами. Але, на жаль, його патологічна схильність ступати по краю безодні, враховуючи й його невгамовну цілеспрямованість, що часто притаманна багатьом окультистам, призвела до загибелі також і його підопічних студентів.

Шкодуючи про втрату такого відкритого й корисного друга, я залишив своє захоплення окультними науками на цілих півтора місяця, протягом яких був приречений задовольнятися одноманітністю мляво плинних житейських буднів, які вважаються нормою в переважної пересічної частини людей цієї нудної планети. Саме тоді мене вперше почали відвідувати думки про перетин межі між світами. Про природу інших вимірів я знав небагато, лише якісь жалюгідні уривчасті відомості, почерпнуті з різних джерел. І хоча мені часто траплялися виняткові випадки ознайомитися з рідкісними книгами з магії та містицизму, про які багато хто може лише мріяти, мої пізнання в цій галузі залишали бажати кращого.

Загадкові обставини обростали навколо мого все сильнішого бажання здобути нове джерело знань із лякаючою швидкістю. Дивлячись на те, як розгорталися події, що в підсумку призвели до здобуття Книги, я відчував благоговійний жах, відчуваючи водночас втручання надприродних потойбічних сил. Моє небажання розголошувати будь-які подробиці щодо самої Книги й того, як вона потрапила мені до рук, зумовлене незбагненним забобонним страхом, який гнітить мене останнім часом.

І ось, у лихоманковому передчутті заповітного дня, я вважав за корисне зробити недовгу перерву і, покинувши стіни квартири, вирушив навідати одного мого старого знайомого, який не лише не поділяє моїх інтересів до містики, а й відверто висміює їх, виступаючи в такі моменти з настійними рекомендаціями «спуститися з небес на землю» і «вести спосіб життя нормальної людини». Заодно, подумав я, позбудуся трупа… Стоп! Мене раптом осяяло: чому б не показати цю чудо-птицю моєму товаришу-скептику? Підігрітий спалахнувшим інтересом до того, як далі розвиватимуться події, я швидко переодягнувся і, виходячи за двері, підхопив із порога чорний кульок із тим, що я в нього поклав, а точніше — з небаченим представником чужої нашому світу фауни.

Не знаю, чому В. завжди приймав мене в свій дім з незмінною привітністю, а потім раптом із виглядом власної переваги починав розумувати й робити неприємні зауваження на мою адресу. Я ніяк не міг розгадати подвійності його ставлення до мене. Ймовірно, він усе ж знаходив певне задоволення в товаристві такої незвичайної людини, як я. Однак часом мені здавалося, що мої неординарні погляди, а також проникнуті давньою сакральною філософією тези, які так часто озвучувалися в його квартирі, все ж знаходили якийсь слабкий відгук у таємниках його розуму, поступово пробуджуючи в його душі відчуття чогось більшого, ніж просте, безглузде існування середньої людини. Сам він — шкільний учитель історії в старших класах, і книг серйозніших, ніж «Тибетська книга мертвих», в очі не бачив, хоча й чимало наслухався про деякі з них від мене. Тепер я зібрався завдати йому несподіваного візиту й надати його увазі свою приголомшливу знахідку.

Незважаючи на численні хмари, стояла ясна погода, день був у самому розпалі, сонце ще не докотилося до зеніту, але випромінюване ним тепло обпікало обличчя. Я йшов вулицею й думав про майбутню розмову з В. Оскільки мій рід занять змушує вести усамітнений спосіб життя, мені не так часто доводиться виходити на свіже повітря й відчувати на собі промені сонця. Я згадав про інший, мідно-оранжевий диск чужого світила й про той дивний, лякаючий світанок, що займається над кошмарною, кишачою чудовиськами рівниною.

В. зустрів мене не без подиву. Наші з ним спільні посиденьки зазвичай відбувалися ввечері, коли пропустити стаканчик-другий віскі не здавалося чимось непристойним, а розмова клеїлася значно простіше й невимушеніше, ніж удень. Мабуть, мій збуджений стан одразу впав йому в око, бо, відімкнувши двері, він без жодних питань дозволив мені зайти і з неприхованим зацікавленням ще деякий час мовчки дивився на мене, поки нарешті я не заговорив першим. Лише коли я закінчив свій довгий монолог, до мене раптом дійшло, наскільки тривожно, заплутано й несв’язно прозвучала моя неймовірна історія.