72

Адріана

З жахом спостерігала як руки і ноги невідомого перетворилися на лапи, голова на звірячу пащу, а шкіра покрилася сірою шерстю. Одяг у деяких місцях тріснув, але все ще залишався на нарпові. Перед нами постав Фулвіан:

- Бачу моя поява для тебе повна несподіванка. Дарма боїшся мене, ми ж друзі. Минулої зустрічі я намагався тобі допомогти, перемістити до твоїх рідних на Землю, проте Кірос усе зіпсував. Я настільки щедрий, що зроблю цю пропозицію ще раз. Ти готова повернутися додому?

У його думках почула – моїм зникненням він сподівається послабити Кіроса й отримати кристал. Вловила якісь нечіткі згадки про революцію, але вони такі мізерні, що не зрозуміла усієї суті. Виглядаючи із-за спин своїх охоронців сердито буркнула:

- Я вже вдома.

Насправді дуже хотіла повернутися на Землю та побачити знайомі обличчя. Але Кірос став для мене усім всесвітом, найважливішим за будь-кого, без нього вже не уявляла своє життя та себе. Він справді моя частинка і сьогодні промовляючи ті слова перед усіма, зрозуміла їхню суть. Без коханого я не житиму, лише існуватиму, тож моє місце поруч з ним. Якщо для цього треба іти на жертви, то я готова до цього. Мою відмову Фулвіан сприйняв інакше:

- Ах, звичайно, тут ти імператриця, а дома – ніхто. Але я турбуюся про тебе, тому переміщу твоїх рідних до себе у замок. Як саме вони гостюватимуть залежить від тебе. Я можу бути дуже гостинним господарем, сама переконалася, а можу бути жорстоким тираном.

При згадці про мою сім`ю в серці оселилася тривога. Найменше хотілося, щоб через мене вони постраждали:

- Не чіпай моїх рідних. Чого ти хочеш?

Нарп ніби чекав на це запитання. Задоволено зробив крок назустріч, уважно стежачи за реакцією моїх охоронців. Лукас напружився і в будь-яку мить готовий поцілити у нього вогняною кулею, а Кассандра - закрити собою та заховати мене у покоях. Здається Фулвіана така поведінка тільки розважила:

- Сама знаєш моє бажання. Віддай мені кристал. Переконати Кіроса тобі буде не складно, схоже він перетворився на слухняного песика, який виконує усі твої бажання. Маєш час до завтра, я й так надто довго чекав. Опівдні я надішлю запрошення на свій портометр, приходи одна з кристалом, інакше мама, тато або сестра передчасно помруть. Дозволиш їм померти?

Він не жартував. Його думки підтверджували такі наміри. Мене охопили лють і страх. Скільки ще відбудеться викрадень та шантажів через цей проклятий кристал? Хотіла обуритися вголос, але Фулвіан знову мене здивував. Він застиг дивлячись в інший кінець коридору, а гримаса задоволення зникла. Немов не вірячи власним очам, він стиха прогарчав:

- Рхея? Але цього не може бути.

Я розвернулася та побачила свою служницю нарпа, яку дошкуляли питання: «Як Фулвіан знайшов мене? Невже прийшов, щоб убити?» Паніка швидко зникла з її голови і, вдаючи спокій, вона зверхньо прошипіла:

- Може як бачиш. Іноді й мертві повертаються.

- Ненадовго. Кірос не врятує, хай навіть і зробив це одного разу. Цікаво чому він досі не використав тебе проти мене?

Я розгубилася. Не могла зрозуміти хто ці двоє одне одному та чому так вороже налаштовані. Їхня ненависть душила мене. Поки я намагалася впоратися з емоціями, Рхея вдавала миролюбство, хоча її думки свідчили про протилежне:

- Може тому, що я тобі не ворог і не суперник?

- Дуже в цьому сумніваюся.

Промовивши це, Фулвіан скочив на усі шість своїх лап та побіг до Рхеї. Вона зробила так само. Нарпи зіштовхнулися, почали дряпатися та кусатися. Почулося гарчання, скавуління та крики. Якби не бачила, то подумала - зчепилася зграя собак. Вони перекочувалися по підлозі залишаючи після себе клубки шерсті та кров. Здається Рхея поранена, але через постійний рух не була в цьому впевнена. Не могла дивитися на те криваве місиво, хотіла допомогти, проте боялася зашкодити Рхеї, їхні тіла надто тісно сплелися і постійно змінювали своє положення. Зрештою я не витримала:

- Треба допомогти Рхеї. Лукасе, ти можеш щось зробити?

- Спробую підпалити Фулвіана зсередини, – чоловік напружився та пильно дивився на нарпа, але нічого не відбувалося. Зрозумівши у чім річ, Кассандра схопила Лукаса за руку.

- Він надто сильний для тебе. Спробуємо удвох, об`єднаємо наші сили й підсмажимо хоча б його шерсть.

За кілька секунд їхніх спільних зусиль нарешті Фулвіан почав палати. То був маленький вогник, але він горів по всьому тілі. Крики зробилися ще гучнішими й нарешті нарп відскочив від Рхеї. Вона закривавлена та подряпана, лежала на підлозі. Фулвіан схопився за амулет, який висів на його шиї й біля нього виник портал. Він швидко зник у ньому. Я одразу кинулася до Рхеї, яка ще була жива:

- Викличте лікаря, у нас же є лікар, правда?

Мене саму трусило від побаченого. З живота до грудей підіймався якийсь невидимий клубок страху. Кров щедро сочилася з великої рани на животі, яка повністю оголила червону плоть нарпа. Видовище не для слабкодухих, а я саме такою і була. Намагалася не дивитися туди, але все тіло Рхеї було подряпане. Я стояла та тремтіла, сховала своє обличчя у долоні, боялася доторкнутися до неї. Чула як Лукас викликає лікаря і як Кассандра підхоплює мене за плече.

В цю мить у моїй голові лунали думки пораненої: «Чому це Адріана так переймається за мене? Для них смерть нарпа нічого не означає. Мабуть, Фулвіан досяг свого і цього разу таки вбив мене». Її думки почали плутатися поки зовсім не затихли. Я боялася найгіршого, тому навіть не могла дивитися на неї. Нарешті з`явився лікар. Опустився на коліна та оглядав Рхею. Я з надією у голосі попросила: