71

Кірос

Поява брата на представлені, зважаючи на його обіцянку вбити мене, зовсім не тішила. Заспокоювало лише те, що я встиг відправити свою крихітку до покоїв, надіюся магічний захист ніхто не зламає. Підійшов до Кіріана та спокійним тоном промовив:

- Не чекав тебе тут побачити.

- Звичайно, запрошення я так і не отримав. Але я не міг пропустити представлення нової сім`ї свого брата й не привітати його. Шкода, що твоя дружина залишала нас, вона мила співрозмовниця на відміну від тебе.

Відчув його емоції. Він ненавидів усе довкола: цей палац, людей, святкову атмосферу, проте найбільше ненавидів мене і звинувачував у своїх проблемах. Це було образливо, оскільки зі мною Кіріан майже не знайомий. Я не вмію вдавати приязнь там, де її немає, тож одразу перейшов до справи:

- Ти тут не для привітань. Яка справжня причина твого візиту?

Він поставив бокал на стіл. Поглядом, неспішно оглянув залу, думаючи скільки коштів витрачено на це розкішне святкування. Я не чекав, що його турбуватимуть такі дрібниці. Кіріан навмисне відволікався на несуттєві речі, щоб я не дізнався те, що цікавило мене насправді.

- Не так давно ти пропонував мені повернутися до родини. Вважай я прийняв пропозицію. То як, визнаєш мене перед усіма своїм братом? 

Нарешті я зрозумів його. Він хоче заявити про свої права на владу. По закону вона належала йому, але віддавати керівництво держави тому, хто стільки років прожив поруч з нарпами та бажає моєї смерті, не збирався. Поки придумував неоднозначну відповідь, із-за спини почув стурбований голос матері:

- Кіросе, хто це?

Як же не хотілося, щоб вона про все дізналася саме так. Я розвернувся і побачив її очі сповнені надій. Кіріан не проґавив шансу іронічно поглузувати з неї:

- Що таке, мамо, невже не впізнаєш власного сина?

- Кіріан, це справді ти? Але як, ти ж помер?

Десма не могла повірити у своє щастя. Після роки трауру та жалоби за своїм сином дізнатися, що він живий - не просто. Їй здавалося, що все  минуле життя наповнене обманом. На очах забриніли сльози щастя, вона бажала якнайшвидше пригорнути до себе свого маленького синочка, яким він для неї залишився. Почуття Кіріана сильно відрізнялися. Він хотів лише помсти. Навіть поява ні в чому не винної матері, не пом’якшила його черстве серце. Вбачав її провину у тому, що народила та виховала мене. Наче знущаючись з нас, підбирав найотрутніші слова:

- А хіба тобі мій любий брат не сказав, що я живий? Він знає про це вже давно. А твій чоловік теж утаємничив таку подію від тебе? – побачивши повне нерозуміння в обличчі матері, він продовжував, - здається моє життя не варте вашої уваги й легше вважати, що я мертвий. Саме таку легенду ви склали замість того, щоб розповісти всім правду?

Кіріан говорив голосно, активно жестикулюючи, навмисно привертаючи увагу оточуючих і здавалося, усі уважно спостерігають за сімейною драмою, яка продовжує наростати. Батько підійшов та став поруч зі своєю дружиною. Найбільше він боявся, що зараз викриється страшна таємниця і Десма зненавидить його. Я прийняв рішення усамітнитися з братом, сімейні проблеми не для сторонніх вух:

- Пройдемо до кабінету і там спокійно все обговоримо. Ти сильно помиляєшся з такими висновками, я розкажу, як було насправді.

Але брат ще голосніше продовжив свої звинувачення:

- Щоб там ви тихо мене вбили й цього разу по-справжньому, так, батьку? Як тобі було вбивати власного сина? Як у тебе не затрусилися руки встромляти ніж мені у спину та спокійно спостерігати, як я стікаю кров`ю?

Почувши таке, хтось у залі здивовано охнув, хтось пошепки почав розпускати плітки, а хтось стояв завмерши на місці, роблячи свої висновки. Мене хвилювала реакція лише однієї дорогої людини, яка розгублено дивилася на мого батька:

- Вазилісе, про що це він?  - у залі запанувала гнітюча тиша, яку ніхто не наважувався порушити. Все ще очікуючи відповідь, Десма запитально нахмурила брови, - чому ти мовчиш?

Йому важко зізнатися у скоєному, а почуття провини роками згризало душу. Вирішив вступитися за батька, але він перший звернувся до Кіріана:

- Вибач мені, сину. Я не знаю, що на мене найшло, хтось наче застосував чари, змусивши підняти на тебе руку. Сам я б ніколи цього не зробив. Як можна бажати зла власній дитині?

Десма змінилася на обличчя. Хтось ніби вирвав серце з її грудей та розтрощив на тисячі уламків. Той, кого вона кохала та довіряла забрав у неї найцінніше – її сина. Як з таким можна змиритися вона не знала. Материні почуття переповнювали мене, довелося зробити зусилля, щоб хоч трохи заглушити їх. Слова батька Кіріана не переконали, він нагородив Вазиліса осудливим поглядом:

- Можна, якщо вона не достатньо могутня, щоб правити імперією. Зараз я закінчу те, на що не вистачило сил тоді.

Брат різко витягнув руки та випустив з них смертельне жовте проміння, направивши його на батька. Від несподіванки я не встиг зреагувати. Побачив як Саймон, не задумуючись, кинувся до Вазиліса, прикриваючи його собою. Охоронець закрився захисним щитом, який зазвичай рятує від силових куль, але від Кіріанового випромінювання не допоміг. Одяг Саймона загорівся, а на шкірі почали з`являтися опіки.