70

- А я й не бажаю, – не задумуючись прошепотіла йому на вушко та поцілувала ображені вуста. Відчула мужні руки на своїй спині, які нахабно рухалися до низу і тілом одразу пробіглося тепло. Ми хотіли якнайдовше побути удвох, але гості вже чекали на нас, а запізнюватися ознака негарного тону. З жалем відірвавшись одне від одного та поправивши одяг, ми вирушили до залу. З кожним кроком моє хвилювання посилювалося.

- Не хвилюйся, якщо зробиш щось не так, ми зітремо пам'ять усім присутнім, – з виразу обличчя Кіроса не розуміла чи жартує він, чи каже правду. Проаналізувавши його думки, схильна вважати ці слова невдалим жартом. Чоловік продовжував мене заспокоювати, – ну чого ти? Посміхнись, все пройде добре, повинна насолоджуватися процесом, це твій день!

Непомітно ми підійшли до дверей, які відділяли нас від святково прикрашеної зали. Вони відчинилися і перед очима постала велика кількість гостей. Всі вишукано вдягнуті, зайняті розмовами, в мить замовкли та прикували до нас свої погляди. Моє серце забилося частіше. Міцно тримаючись за руки, ми увійшли до кімнати й, зупинившись, Кірос мовив:

- Шановні гості! Радий бачити вас тут і представляю свою дружину – Адріану. Магія древніх рун поєднала нас назавжди й ніхто і ніщо не зруйнує наш союз. Вона моя половинка і тільки з нею я цілий.

Настала моя черга виголошувати завчені слова. У горлі пересохло, проте намагалася подолати хвилювання і голосно оголосити:

- Я представляю свого чоловіка – Кіроса. Магія древніх рун поєднала нас назавжди й ніхто і ніщо не зруйнує наш союз. Він моя половинка і тільки з ним я ціла.

Після цих слів руни засвітилися яскравим зеленим світлом, яке майже одразу згасло. Схоже тепер ми справжнє подружжя. Усі присутні ледь схилили голови на знак привітання. Офіційна частина святкування завершилася і моє хвилювання майже зникло. Цей зал наповнений численними думками та емоціями й щоб не втратити контроль над своїми силами, я намагалася сконцентруватися на собі й привести почуття до ладу.

Без жодних запрошень чи оголошень гості розійшлися по залу. Біля стіни знаходилося щось на зразок шведського столу, де кожний охочий підходив та ставив у свою тарілку бажану їжу. Потім сідав за один з багатьох круглих столів застелених світлою скатертиною, що прикрашали білі квіти з золотою стрічкою і спілкувався з людьми які уже там сиділи. За вечір гості змінювали свої місця і таким чином опинялися за іншими столами й спілкувалися з різними персонами. І тільки нареченим заборонено змінювати місце приймання їжі, яке швидше слугувало як пункт прийняття привітань. Гості по черзі сідали за наш стіл, знайомилися зі мною та висловлювали короткі побажання щасливої долі. Вони змінювали одне одного дуже швидко, оскільки засиджуватися біля нас надовго  не прийнято.

Першими привітали батьки Кіроса. Вони були щасливі за свого сина і це відчула у їхніх емоціях. Я дарма хвилювалася, цього тижня у мене вийшло потоваришувати з ними, хоч і завтра мої свекри відправляються до себе додому. Постійна зміна гостей за нашим столом втомлювала. Крім того, потрібно було посміхатися та знайомитися з ними і часу на їжу майже не залишалося, тож страви у моїй тарілці пожирали лише мої очі. Від великої кількості імен у голові все перемішалося, запам’ятати усіх не змогла.

Потік гостей за нашим столом зупинився лише тоді, коли більшість почали танцювати. Ця розвага, як на мене, відбувалася дуже дивно. У танцюючих було щось на зразок навушників у вухах звідки лунала музика і ніхто крім них її не чув. Музику обирали самі, тож у твого партнера зовсім інше звучало у вухах. Парних танців не існувало, люди просто стояли поруч і виконували дивні рухи. Таке святкування зовсім мені не сподобалося, але доводилося дотримуватися місцевих традицій. Скориставшись зайнятістю гостей, все ж доїла свою вечерю яка встигла охолонути. Кірос поцілував мене у щічку:

- Дозволите, моя імператриця, запросити вас на танець?

Я театрально надула губи:

- Не знаю, тут он яка черга охочих стоїть, – кивнула у бік порожньої стіни. Усміхнулася та продовжувала кокетувати з коханим, - хоча тобі дозволю запросити мене першим.

Мій чоловік взяв зі столу навушники та поцікавився:

- Яку музику любиш? Усі підбирають її згідно зі своїми смаками.

Я зрозуміла, що ще жодного разу мені не доводилося слухати тамтешню музику. Цікаво, вона схожа на земну? Оскільки багато речей були подібними, а деякі й зовсім ідентичні, то припускаю музика не сильно відрізнятиметься. Через постійну зайнятість, я дуже мало знаю про Кіроса, тож хитро прижмуривши очі, забажала:

- Увімкни свою улюблену, цікаво дізнатися про тебе більше.

- У нас для цього все життя попереду.

Такої філософської відповіді від коханого не очікувала. Він не сперечаючись зі мною, простягнув навушники і я одягнувши їх, почула дивну музику. Вона не видавалася не приємною, просто дещо іншою ніж та, до якої я звикла. Мій чоловік взяв мене за руку та повів танцювати. Виводив плавні рухи, і те що Кірос уміє танцювати, виявилося для мене несподіванкою. Я намагалася хоч трохи розслабитися й отримувати задоволення, все-таки це моє весілля і нехай воно зовсім не таке про яке мріяла, без батьків, рідних та друзів, з дивними звичаями, але іншого святкування я не матиму, тож потрібно радіти тому що є. Раптом Кірос зблід, схопив мене за руки та вибравши з вуха навушник, прошепотів:

- Негайно йди у наші покої, там магічний захист. Лукас і Кассандра нехай будуть з тобою. З`явився Кіріан, це не до добра. Навіть не знаю як сюди потрапив, мабуть, моєї підсиленої охорони виявилося не досить.