68

Начальником в’язниці заволодів страх викриття злочинів. Він був настільки великим, що його думки увірвалися у мою голову, перекрикуючи думки Кіроса. Найбільше турбувався, чи відомо про його співпрацю з Фулвіаном. Своїм боягузтвом він викрив свою таємницю. Імператор потішився з цього, проте вигляду не подав. Парфентій жадібно ковтнув слину, яка потекла по пересохлому від хвилювання горлу, і хриплим голосом промовив:

- Це все наклеп, ми чітко дотримаємося інструкцій.

- Тобто, ви стверджуєте, що моя дружина, ваша імператриця оббрехала вас?

Кірос зробив крок до цього негідника і грізно навис своєю фігурою над ним. Той поспішив виправдатися:

- Ні, ні в якому разі. Просто, можливо, вона не так зрозуміла те, що відбувається. Помилково потрапила до клітки, де ми утримуємо нарпів за особливі провини. Для них і застосовуються ці покарання у вигляді збільшення робочого часу та обмежений раціон. До того ж те як ви переймаєтеся життям цих істот стало для мене несподіванкою.

- Брехун! – почулося звіряче гарчання. Один із нарпів не витримав та прокричав, - ти утримуєш усіх нас у клітках, за винятком своїх посіпак.

До нього одразу кинулися охоронці з кийками, але Кірос змахнув рукою тим самим наказавши не чіпати нарпа та дати можливість виговоритися. Той ширше розправив плечі й підвищив тон розмови:

- А ти, імператоре, припини вдавати благородство, ніби турбуєшся як нас тут утримують. Ти - причина всіх наших страждань, за твоїм наказом ми виконуємо цю кляту роботу. Якби я знав, що той нарп твоя дружина, то не задумуючись вирвав її серце. Мені набридло вдавати покірного, тож швидше накажи убити мене і закінчи своє знущання.

Такого нахабства не чекав ніхто, навіть для Кіроса така сміливість була несподіванкою. Він не виправдовувався:

- Не приховуватиму, що ваша доля мене мало турбує. Ви – злочинці. Кожний з вас намагався убити людину, незаконно перетнув бар`єр куполу чи заподіяв шкоду моєму народу. Але Парфентій, як і усі працівники, порушили закон, за моєю спиною чинили свавілля і повинні бути покарані. Навіщо я виділяю мільйони для цієї в’язниці, якщо нарпів можна утримувати у клітках? Все має відбуватися згідно із законом, тож від сьогодні усі в’язні житимуть у камерах, які для цього призначені. А решта для вас мало зміниться, ви – злочинці і повинні відповідати за свої вчинки. Начальнику в’язниці за співпрацю з нарпами я оголошую вирок – смертна кара.

Почувши таке, Парфентій миттєво зблід, а мене кинуло в жар. Невже мій коханий такий жорстокий? Тепер розумію чому він не хотів моєї присутності тут. Маючи намір змінити його рішення, подумки звернулася до нього: «Навіщо так суворо? Збережи йому життя, краще утримуй його у клітці та змусь виконувати роботу у шахті. Нехай відчує себе на місці в’язнів до яких ставився жахливо».

Мій чоловік гнівно зиркнув на мене, бачила його невдоволення собою: «Я попереджав про свою жорстокість». Спробувала переконати, наводячи нові доводи: «А чому ти вважаєш таке життя менш жорстоким покаранням? Вбити завжди встигнеш, покажи йому інший бік цієї в’язниці». Кірос задумався. Лаяв себе за те, що дозволив мені піти сюди. Знав – спробую врятувати, пом’якшити долю винних, а він не зможе мені відмовити. Різко повернувшись до колишнього начальника в’язниці, промовив:

- Хоча я вважаю, що таке покарання буде надто поблажливим для тебе. Перед своєю смертю ти місяць житимеш як злочинець у тих іржавих клітках та виконуватимеш роботу в шахті на рівні з нарпами. І жодний з них не забере твоє життя завчасно, вони потурбуються про те, щоб ти відчув увесь смак перебування тут.

Парфентій полегшено видихнув. Чомусь був упевнений, що йому допоможуть втекти за купол, а Фулвіан забезпечить розкішне життя. У нього в голові промайнули спогади як він створює магічний коридор для нарпів, яким вони безперешкодно проникають за межі бар'єру. Стало зрозуміло як нарпам вдавалося оминати сигналізацію та порушувати кордон непомітно. Кірос направився до виходу, хотів знайти та закрити отвір у куполі. Підозрюю саме через нього мене провели коли викрали першого разу.

Слідувати за коханим не могла, хотіла побачити своїх колишніх співкамерниць. Спочатку нарпи здавалися однаковими й відрізнялися лише за кольором шерсті, але тепер пробувши деякий час поруч з ними, я зрозуміла які вони різні. Коханий помітив зміну мого напряму руху, проте не перешкоджав, лише зупинився та насторожено спостерігав, готовий у будь-який момент  кинутися на захист. Майже по моїм п’ятам рухалася Кассандра, знала, вона не допустить, щоб я постраждала.

Пройшовши трохи вперед, таки впізнала Рхею і всіх інших. На мій подив нарп не ненавиділа мене чи Кіроса, вона навіть раділа нашій появі – нарешті хоч хтось покарає винного у таких важких умовах життя. Рхея розуміла, що за злочин треба нести покарання, тому і ставилася до нас спокійно та тішилася, що мені вдалося вибратися з цього пекла. Одразу згадалося як вона ділилася зі мною їжею та водою, як підтримувала і допомагала. Захотілося віддячити їй. Розвернулася до свого чоловіка та подумки попросила: «Можеш звільнити Рхею? Вона дуже мені допомогла і не відчуває ненависті до нас».

Кірос заперечно похитав головою: «Ні, ти ж знаєш якщо когось звільню, то усі дізнаються, що я не вбиваю нарпів. Ми це обговорювали. І до того ж  всіх не врятуєш, крихітко». Поспішила йому відповісти: «Знаю, але я не прошу всіх, тільки її. Нехай вона мені прислуговує. Я – імператриця, у мене мають бути слуги чи не так? Крім того, ти переконаєшся, що нарпи не чудовиська, можливо зміниш своє ставлення до них та підпишеш мирну угоду з Фулвіаном і цей купол буде не потрібний».