67

- Що? Ні, – поспіхом запевнила Кассандра відхрещуючись руками від мого припущення, - ми б скоріше повбивали один одного. Він хоч і привабливий чоловік, але характер ще той – владний і деспотичний. Тільки з тобою він інший і дуже рада, що тобі вдалося його змінити.

У своїх думках вона вже лаяла себе за необачність, не личить обговорювати імператора та ще й з його дружиною. Про стосунки з ним Кассандра не збрехала, їй боязка сама думка про це. Здається подруга не підозрює, що мені відомі її думки й поки я не хочу у цьому зізнаватися. Вперше задумалася скільки років моїм знайомим, адже на вигляд усі молоді й мають не більше тридцяти. Навіть батьки Кіроса так виглядають. Мої роздуми перервало яскраве світло та портал, який виник посеред кімнати. Перед очима з`явилися Лукас, Саймон та звичайно мій чоловік, який кинув на мене турботливий погляд:

- Ти впевнена, що хочеш навідатися до в’язниці?

- Безперечно, – навіть не задумуючись відповіла я. Зрозумівши, що мене не переконати у протилежному, він впевнено роздав розпорядження:

- Тоді не відходи від мене. Лукас та Кассандра займаються твоєю безпекою, Саймон – розслідуванням та притягненням винних до відповідальності. І, крихітко, будь обережна.

 Кірос підійшов до мене та палко поцілував мої вуста, викликавши своїм вчинком почервоніння моїх щік. Невже він ніколи нікого не соромиться? Я уважно поглянула у сині очі й почула його думку: «Не соромлюся. Це почуття мені не відоме. До того ж що поганого в тому, що я цілую свою дружину?». Подумки йому відповіла: «Поцілунок надто інтимна річ, щоб робити його при сторонніх особах». Він усміхнувся та відкрив портал у який зайшов, тримаючи мене за руку. Було дивно спілкуватися подумки, але це зручно, особливо коли хочеться поговорити таємно.

Ми опинилися посеред великого світлого залу, де уже нервово чекав низький чоловік з хитрими карими очима жовтуватого відтінку. Його темне волосся розкуйовдилося і стирчало у різні боки, сам він не міг впоратися зі своїм хвилюванням. Раніше ніколи його не бачила. Намагаючись заспокоїтися, привітним тоном заговорив:

- Вітаю у нашій в’язниці. Для мене несподіванка та велика честь приймати вас тут.

Навіть я відчула його марні спроби приховати думки, чому ми навідалися до нього. Кірос злісно хмикнув та холодно сказав:

- Познайомтеся, це Адріана – моя дружина, а це Парфентій – начальник в’язниці. У мене виникли деякі питання до вас, але спершу покажіть як працює цей заклад.

У чоловіка з`явилася нещира усмішка і він театрально поклонився та намагався взяти мою долоню, щоб поцілувати:

- О, прекрасна імператриця! Ваша краса засліплює.

Кірос швидко перехопив його руку та відкинув його намір:

- Це зайве. Ми тут не для того, щоб слухати серенади.

Парфентій винувато опустив плечі, вибачився та провів нас коридорами в’язниці, показуючи поки що тільки робочі кабінети та кімнати для персоналу. У своїх думках я посміхнулася та запитала коханого: «Ревнуєш?». У його очах побачила лють і він подумки мені відповів: «Не дозволю всяким пройдисвітам обслинювати твою руку і до того ж насправді, він цього не хотів, звичайне підлабузництво. Надто злий на нього, цей чоловік роками обманював мене, вів справи з нарпами, проти яких повинен був боротися». Вирішила не чіпати Кіроса у такому стані, він був розлючений і суворий, прискіпливо оглядав усе навколо, робив зауваження та ставив незручні запитання яких так боявся начальник.

Мені було нудно і йшла трохи позаду, поруч з Кассандрою. Вранці я розповіла про все, що зробила зі мною Нефтіс, тож подруга хвилювалася за мій психологічний стан. Я оживилася коли побачила чисті світлі камери з ліжками, спеціальними шафками для одягу, столом та стільцями, які призначені для проживання нарпів. До кожної камери прилягав санвузол з душем та унітазом. Ці умови були протилежністю від тих, де насправді перебували нарпи, а цей мерзотник нахабно брехав, що саме тут і живуть в’язні.

  Оскільки за вікном панував спекотний день, то всі були залучені до роботи у шахті. Кірос виявив бажання подивитися як відбувається добування мінералу. Парфентій всіляко відмовляв від цієї ідеї:

- Але там брудно і небезпечно. Звичайно ми контролюємо цих істот, але краще зайвий раз їх не провокувати.

Під вдаваною турботою начальник в’язниці хотів замаскувати реальний стан речей, адже побачивши нарпів брудними та стомленими, спраглими та голодними, ми б здогадалися по те, що нам уже й так відомо. Коханий загарчав від злості. Він напевно почув те що і я.

- У разі необхідності я можу себе захистити, а ви, здається, берете під сумнів мій наказ.

- Аж ніяк, я просто попередив, – тремтячим голосом виправдовувався чоловік. – Проте жінкам там не місце, можливо хоч вони залишаться тут?

А те, що жінка два дні провела у шахті, виконуючи важку роботу його не турбувало. І цікаво де моє місце – у клітці? Мене роздирало від люті, не тримаючись, я холодно заявила:

- Це не обговорюється, ми спустимося у шахту.

Мій голос прозвучав так грізно, що самій стало страшно. Не почувши більше заперечень, ми попрямували широкими коридорами. Коханий взяв мою руку та звернувся до мене подумки: «Поводишся як справжня імператриця, це мені подобається». Стиснувши його долоню, відповіла: «Беру приклад з тебе». Нарешті куточки його вуст трохи піднялися й обличчям ковзнула ледь помітна посмішка.