61

- Не розмовляй, стули пащу і йди виконуй свою роботу – отримала вказівки від наглядача, який застосував до мене силу.

Біль спалахнув одразу, конвульсивно здригнулися плечі й ледь стрималася, щоб не закричати. З такими темпами я тут довго не проживу. Опустила голову і мовчки прямувала у загальній шерензі. Ми спустилися у шахту. Сонячне проміння зникло і вузькі коридори освітлювали великі ліхтарі, які кріпилися на стіни. Нам видали інструмент схожий на молоток, але з плоским і гострим кінцем. Не віриться, що у такому технологічному світі мінерали добуваються таким древнім способом. Як мені пояснила Рхея, на ці камінці магія не діє і саме з них виробляють анти магічні наручники, браслети та схожі речі, тому й доводиться використовувати ручну працю.

Добувати їх було складно. Серед груди поваленого каміння, яке утворилася після підриву породи, потрібно знайти твердий чорний мінерал та очистити від зайвих решток. Зовсім скоро дуже боліли руки й спина, а задушливе повітря ускладнювало дихання. Помітила, що нарпи час від часу змінювали робочі лапи. Хоч могла трохи рухати своїми додатковими лапами, але вони не функціонували на повну потужність і таке робити ще не могла.

Час тягнувся неймовірно довго, спрага ще сильніше стала надокучати, а живіт бурчав від голоду. Наглядачі не соромилися підганяти й коли нарешті величезна груда каміння було перебрана, нам дозволили зробити перерву і дали велику пляшку води. На вигляд там вміщувалося приблизно шість літрів. Пили по черзі й цього разу я подолала свою огиду та зробила кілька бажаних ковтків прохолодної рідини, яка розтеклася горлом і додала трохи сил.  

Знову спробувала умовити охоронця повідомити Кіросу про мене і знову почула відмову. Не розуміла що з ними. Вони ж мають перевіряти будь-яку інформацію, а натомість вперто ігнорують.

Перерва швидко закінчилася і довелося знову виконувати цю важку монотонну роботу, яка тривала весь день. Чотири рази ми мали змогу перепочити й нам давали воду, проте їжі так і не отримали. Нарешті настав вечір і нас вивели із шахти до тих жахливих кліток. Світло, яке зустріло мене своїми проміннями на поверхні, безжально різало очі. Досить швидко звикла до нього і це вже не завдавало дискомфорту.

Все тіло нило тягучим болем, який гостро відчувався у руках та спині й після такого важкого дня,  повернення до клітки сприймала з радістю. Голод дав про себе знати й сьогодні з`їла свій брусок, навіть незважаючи на огиду, яку мала напередодні. Стомлена сиділа на підлозі й нарешті наважилася запитати те, про що думала весь цей час, поки була під землею:

- Хтось спробував звідси тікати?

Рхея насмішкувато пирскнула:

- Не думай, що тільки тобі таке спало на думку. Ті, хто наважився уже давно мертві й черви доїдають їхні тіла. Навколо електрична огорожа, тож швидко усі підсмажуються. Чула, що давно, ще до того як я потрапила сюди, нарпи організували повстання, але і його швидко придушили. Люди сильніші, у них магія і домовитися з ними – не реально, сама переконалася. До речі ти й справді знаєш де дружина імператора і готова розповісти йому в замін на свободу?

Такого питання не чекала і як правильно відповісти не знала. Еніо – нарп яка вчора мене діймала з-під лоба спостерігає за нами, здається вона тільки й чекає, щоб знайти причину і потренувати свої кулаки на моєму тілі. Швидко обдумала відповідь, намагалася, щоб вона була двозначною:

- Насправді маю дещо іншу ціль і надіюся цього разу у мене все вийде.   

Еніо насмішкувато пирскнула. Навіть не намагалася приховати свою неприязнь. Я прилягла, опустила голову на руки та вдала, що засинаю. Не хотілося продовжувати розмову, тож просто слухала про що говорять інші. Раптом пролунав вереск та крики. У сусідній клітці билися двоє нарпів які застосовували не тільки кулаки та кігті, але і свої зуби. На галас швидко прибігли охоронці та відчинивши клітку, вистрілили у порушників електричними кулями. Нарпи у конвульсивних тремтіннях упали на підлогу і їх обох кудись забрали. Не стрималася і поцікавилася:

- Що з ними буде?

- Спочатку відправлять до лікаря, а потім я їм не заздрю, – цікаво, що це може гірше за таке існування? Рхея перейшла майже на шепіт: - Зменшать порції їжі й води та змусять довше працювати. На додачу десять ударів дубинками щоранку і щовечора впродовж тижня.

Тіло пройняло легке тремтіння, згадався  удар дубинкою на своїй спині. Відчуття не з приємних. Співставивши всі факти, зрозуміла, що бійку зі мною Еніо не влаштовувала б, таке покарання їй не потрібне. Згадка про лікаря мене зацікавила. Можливо якби він оглянув мене, то помітив би ці чари.

- А лікар хороший, чи сам допоможе швидше померти?

- Він вправно лікує. Одного разу потрапила до нього з переломом ноги. Випадково на мене завалилася груда каміння і ця людина зробила так, що за день перелом зрісся. Хоча після того мене покарали, мовляв я навмисне стояла там, щоб уникнути роботи.

Розповідь Рхеї перебила Еніо, яка злісно свердлила нас очима:

- Припиніть розмови, я спати хочу.

Я подумала, що це мій шанс. Якщо лікар не побачить в мені людину, то можливо хоч його вмовлю повідомити Кіроса. А як не вийде – що ж, покарання можу не пережити, але тут це не життя – це існування. Намагалася розізлити нарпа ще більше:

- А я хочу говорити, тож не заважай нам. Подумала, що відтепер у цій клітці я наказуватиму, ти ж не заперечуватимеш? Але знаєш, мені байдуже, можеш повалятися біля моїх ніг.