59

Почувши таке зізнання, моє тіло пройнялося жаром. Ні, тільки не батько, він ніколи б не вчинив такого. Знав його як доброго, турботливого, завжди прислухався до моїх бажань, був зразковим сім`янином. Не хотілося вірити, що він вчинив цей злочин. Вазиліс продовжував розповідати:

- Зробивши таке, я отямився у жахливій реальності. Хотілося все виправити, повернути час назад. Але було пізно. Дивлячись, як мій син стікає кров`ю, ненавидів себе. Кинувся до нього, щоб допомогти, але Кіріан вирішив, що я хочу пришвидшити його смерть і зміг захиститися, застосувавши проти мене свій дар. Поки я оговтувався, з`явилися нарпи й забрали його з собою. Я був у розпачі, розгублений, не знав що робити. Зрештою сказав, що нарпи вбили твого брата, свідків не було і ніхто не міг заперечити. Десма була невтішна, цілий рік вона ходила у жалобі, а я знаючи, що винен у її стражданнях боявся зізнатися. Боявся, що вона покине мене. За вчинене зненавидів себе так сильно, що навіть у дзеркало не міг дивитися. Всі нагадували у необхідності спадкоємця для імператора, тиснули на нас і зрештою ми зважалися. Ти став як промінчик сонця серед похмурого дня. Десма нарешті трохи ожила, проте я не зміг собі пробачити цей гріх. Досі не можу зрозуміти як так вийшло.

Ця правда шокувала мене. Ніколи не чув нічого жахливішого. Деякий час ми просиділи у цілковитій тиші. Якби батько себе не картав, зробленого вже не повернути. Я різко випив вміст келиха, який наповнив раніше:

- Чому ти не намагався знайти Кіріана, чому не намагався домовитися з нарпами?

- З ними не домовляються, хто потрапив до них уже мертвий, ти ж знаєш. Я був впевнений, що вони убили його, завершили мою справу. Я не мав наміру позбавляти життя Кіріана, я любив свого первістка. Не знаю, що тоді сталося зі мною, і чому я збожеволів. Припускав, хтось наклав закляття, але ніякого магічного сліду не виявив. Я зробив це сам, я чудовисько.

Відчував його відчай. Мовчки сидів і роздумував, хоча раніше почувши таке, точно створив би сварку, й не розмовляв би з батьком дуже довго, але тепер коли відчуваю його біль та розпач, все змінилося. Досить спокійно відреагував, мені не хотілося, щоб батько ще більше себе картав, проте такий гріх не пробачають. Емпатію ще не контролював, проте вже хоч трохи вмів нею користуватися. Зрештою, усі помиляються і треба думати як повернути брата. Він готував мені пастку, тож я вирішив дізнатися щось корисне:

- Який дар у Кіріана?

- Він може утворювати смертельні промені. Мені пощастило, спопелити моє тіло не встиг, отримав лише опіки та зіпсований одяг. А ще володіє даром відбиття, повертає силу противника проти нього ж.

Судячи з усього Кіріан дуже могутній, не хотів би з ним змагатися. Брат поставив мене перед важкою дилемою, змусив обирати: кохана чи влада. Моє серце давно зробило свій вибір, ще тоді, як вперше побачив Адріану, але на своїх плечах ніс важку ношу – відповідальність за життя інших. Якщо Кіріан стане імператором, то батько боявся його кровожерливості, розплати, яку той, можливо, вчинить з ним. Крім того, він забагато часу провів серед нарпів і може спробувати переконати раду старійшин знищити купол. У такому випадку люди будуть в небезпеці.

Адріана

Опинилася серед лісу і поруч з моєю викрадачкою побачила кремезного чоловіка. Вона проказала якісь слова і від неї повіяло холодом. Не знаю, що зі мною зробила Нефтіс, але я з жахом помітила, як мої руки перетворилися на масивні, оброслі короткою сірою шерстю лапи з гострими кігтями. Нижче, виросли ще одні такі ж самі звірячі лапи, мої ноги теж покрилися хутром та стали більшими й мій скромний тридцять п’ятий розмір взуття перетворився на сорок шостий розтоптаний. Здається я стала трохи вищою та потовстішала, сукня почала тріщати по швах і сильно в`їлася в тіло, а місцями й зовсім надірвалася. Верхніми лапами закрила своє обличчя, хотілося, щоб це все було лише страшним сном. Під м'якими подушечками теперішніх пальців відчула зморшкувату шкіру покриту короткою шерстю та гострі зуби. Невже вона перетворила мене на нарпа?

Щоб підтвердити свою здогадку, доторкнулася до вух, які тепер знаходилися вище та мали трикутну гострувату форму. Моя руна надійно заховалася під шерстю й ніяким чином не видавала свою присутність. Вигляд частин мого тіла, які встигла роздивитися, відтворювали точну подобу нарпа. Сумнівів не залишилося – мене обернули цією істотою.

У голові хаотично кружляли десятки питань та думок, важко повірити у те, що сталося, хоча після побаченого у цьому світі, це мене не дивувало. Не могла прийняти себе такою, хотілося знову стати собою, стати людиною. Нефтіс  силоміць одягнула на мою руку антимагічний браслет та зверхньо святкувала свою перемогу:

- Тепер ти відчуєш, що таке бути нарпом у цьому світі. А найбільша іронія полягає в тому, що Кірос так ненавидить цих створінь, що ніколи не прийме тебе такою і надіюся ти помреш від умов, які твій обожнювальний коханий створив для них.

- Навіщо це тобі? – здається мій голос не змінився хоча і звучав дещо нижче. Хотілося зрозуміти її мотиви, чому вона вчинила так зі мною.

- Ти завадила мені стати імператрицею. Я майже переконала Кіроса, що я його дружина, але як тільки він згадав про тебе, мої чари розвіялися. Вважай це моя помста Вам обом, крім того, це не єдина причина. Тепер точно не плутатимешся під ногами і я виконаю своє завдання до кінця. Залишаю тебе на Тобіаса.

Не бажаючи більше зі мною говорити та розкривати секрети, вона скористалася портометром і зникла, позбавивши свого неприємного товариства. Тобіасом виявився той кремезний чоловік, що стояв поруч. Він жбурнув у мене сірий одяг, який викликав сумніви з приводу своєї чистоти: