53

Такого сорому я ще ніколи не відчувала. Хотілося зникнути з цієї кімнати, розчинитися в повітрі й ні за яких обставин не бачитися з цими людьми ще раз. Коханий швидко підім’яв моє тіло під себе, закриваючи від сторонніх поглядів. Вилаявся, дотягнувся до ковдри, яка валялася десь в іншому кінці ліжка та закутав мене нею. Переконавшись, що вона надійно заховала усі стратегічні місця, власне накрила повністю, залишилась тільки моя голова, Кірос розвернувся до несподіваних гостей. Ковдра його ледь прикривала, але про свій вигляд він не хвилювався:

- Як ти посмів вриватися? Я ж сказав, що зайнятий.

Вазиліс став темніший за грозову хмару. Чоловік переступив поріг і зробив декілька кроків вглиб кімнати:

- Бачу чим саме. Що я мав робити? Твій зв`язкофон вимкнутий, на сніданок не з`явився, кімната зачинена та ігноруєш всіх. В моїх думках ти встиг захворіти, померти та стати викраденим, уявляв все - крім цього. Не знаю як тобі вдалося обманути руни й зраджувати Нефтіс та час уже забути всяких лярв і приділити увагу своїй дружині. Щоб сьогодні ж цієї безсоромної повії не було поруч з тобою.

Здається як би міг, він спопелив би мене поглядом. Таку ганьбу ще ніколи не відчувала. Сталося те, чого найбільше боялася. Для всіх я розлучниця, коханка, лярва і повія, хто завгодно тільки не дружина Кіроса. Образливо і прикро, невже й справді заслужила таке ставлення? Коханий сильно розізлився, його голос звучав дзвінко, він перейшов майже на крик:

- Не називай Адріану так, ти нічого не знаєш. Йди до мене в кабінет і через дві хвилини я все поясню.

Спекатися Вазиліса було не легко. Для чогось він зробив ще крок вперед та уважно вдивлявся в моє обличчя:

- Я відчув ваші почуття. Ця дівчина кохає тебе до нестями, а ти скористався нею знаючи, що Ви обоє перебуваєте під дією любовного зілля.  О, схоже вона не безсоромна, ніколи не бачив, щоб так соромилися.

Кірос трохи заспокоївся та пом’якшив тон розмови:

- Нам є чим тебе здивувати. Поговоримо у моєму кабінеті, чекай нас там і зробіть щось з дверима, ми маємо одягнутися, а спостерігати як це робить Адріана нікому не дозволю, - Вазиліс нарешті вийшов і вартові приклали двері до отвору. Ну хоч так, але насправді вони не гарантували приватності. – Крихітко, не переймайся так, це їм має бути соромно, вони вдерлися в нашу кімнату.

Такі слова не заспокоїли мене. Досі відчувала на собі осудливі погляди. Сама винна, не потрібно було поспішати, а дочекатися, коли зникне Нефтіс. Не варто було втрачати контроль над собою, але коханий такий привабливий, такий бажаний, що я не стрималася. Тихо змусила себе промовити:

- Перенеси мене до моєї кімнати, я там одягнуся.

- Нам не має про що шкодувати й ми не поспішали, ми ж уже більш як два тижні одружені, тільки про це не знали, – його поцілунок у щічку трохи заспокоїв, головне, що коханий не відмовляється від мене. Він підвівся на ноги та допоміг зробити це мені. Я з усіх сторін обгорнула ковдрою своє тіло. Було таке враження, що й досі за нами спостерігають зацікавленими поглядами. Кірос відкрив портал:

- Я теж одягнуся і прийду до тебе, потрібно, щоб батько побачив наші руни, інакше він не повірить, – поцілував мої вуста та відкинув довгий локон темного волосся з мого обличчя, - не переймайся так, ми ж кохаємо одне одного, одружені, тож не зробили нічого поганого й оголену тебе ніхто не бачив, я впевнився в цьому.

Розуміла, він казав правду, тож намагалася не хвилюватися, все одно вже  нічого не змінити, хоч так хотілося витерти спогади про мене і Кіроса з пам`яті сторонніх осіб. Зробила крок в портал і опинилися у своїй кімнаті. Одразу прийняла теплий душ та трохи привела себе до ладу. Одягла одну з тих суконь, що ми придбали на повсякдень, але якщо я планую тут жити, то потрібно поповнити гардероб. Звідкись виліз Барсік, навіть забула про нього:

- Бачу вечеря затягнулася. Як все пройшло? Я хвилювався, хоч і після того, як ти відмовилася взяти мене з собою, вирішив з тобою не розмовляти.

Погладжуючи йому спинку і цим самим розганяючи його образу, коротко розповіла, що сталося в Аверьяна. Трансформ не дуже здивувався:

- Це усе пояснює.

Він хотів поділитися своїми міркуваннями, але з яскравого порталу з`явився Кірос і це змусило тварину замовкнути. Коханий був особливо красивим. Світла жилетка з легкої тканини відкривала погляду рельєфні м`язи обох рук, а такі ж широкі штани надавали повітряного вигляду. Йому надзвичайно личили світлі кольори,  хоч він і полюбляв темні. Зараз я дивилася на нього як на свого чоловіка, як на свою половинку, як на свою долю. Боялася, що з якихось причин ми не зможемо бути разом, тому насолоджувалася кожним моментом. Кірос, не зважаючи на трансформа, підійшов до мене та ніжно поцілував. Я опинилася у його лагідних обіймах і всі тривоги зникли. Він тихо прошепотів мені на вухо:

- Не бійся, крихітко, нас ніхто не розлучить. Повідомив Аверьяна, він теж скоро прийде до кабінету. Ти така прекрасна, і ця сукня так пасує тобі, хоч я б охоче її зняв.

Я спробувала трішки відсторонитися:

- Нас очікує твій батько. Не хочу викликати на себе ще більшого гніву. Дві хвилини давно минули, ми й так змусили його довго чекати.

Коханий створив портал і я з острахом увійшла у нього. Морально налаштувалася до ворожого ставлення та нецензурних слів у свій бік, але до такого ніколи не звикну. Як тільки ми опинилися у кабінеті, моїм поглядом заволодів русявий чоловік у чорному костюмі охоронця. Від несподіванки я прошепотіла його ім`я: