40

Адріана

Кірос цілував мене ніжно, цим самим змушуючи мої ноги підкошуватися, а серце нестримно калатати. У животі наче поселилися мурашки які розпочали невгамовний танець та розбіглися усім тілом. Його поцілунок ставав сміливішим, змушував забути все крім нього. Схоже тільки тепер я дізналася, що таке справжнє блаженство.

Чоловік зупинився та трохи відсторонився, наче згадав щось важливе.  У його погляді побачила розгубленість. Я усміхнулася, така ситуація потішила:

- Ти теж не відчув обіцяного пекучого болю?

- Не відчув, – ледь чутно відповів,  – але я не розумію як таке можливо, ми ж одружені з іншими.

- Отже, ваші руни насправді велика брехня.

Він заперечно похитав головою, хотів щось сказати, але двері які раптово відчинилися, змінили цей намір і коханий поспішно забрав руки з моєї талії та з цікавістю розвернувся до непроханого гостя. Ним виявився Джорах, який чомусь здавався стурбованим. Невже відчув мою зраду? Хоча насправді, я не вважала це зрадою, мене ж видали заміж без моєї згоди й романтичні стосунки у нас так і не склалися. Позаду помітила Лукаса та Кассандру, які слідом за моїм формальним чоловіком увійшли до кімнати. Він кинувся мене обіймати:

- Радий, що ти не постраждала. Я хвилювався, - не могла вимовити й слова, все ще перебувала під любовними чарами свого коханого. Джорах повернувся до імператора та поцікавився, – це ж і справді вона?

Кірос відійшов назад та холодно мовив:

- Так, це Адріана, я перевірив. Повертаємося до Вас на базу.

Кассандра почала питати як моє самопочуття, Лукас – чи мені не зашкодили нарпи, а Кірос і зовсім покинув кімнату. Поводив себе так, наче йому байдуже. Проте в думках поселилися сумніви - невже він поцілував мене з жалю? Треба навчитися контролювати свої думки. Звичайно після поцілунку я не чекала маршу Мендельсона, але й те що коханий буде таким холодним і покине мене, виявилося неприємною несподіванкою. Напевно, доведеться вдавати, що нічого не трапилося, мабуть, я надаю забагато значенню тому, що сталося між нами.  

Вийшла з кімнати й попрямувала до великої зали. Там, винувато опустивши голови, сиділи охоронці які знайшли мене. Зрозуміла, що причина цьому Кірос, оскільки почула його останні слова:

- Потрібно було негайно мене викликати. Не робіть більше таких помилок.

Помітивши нас, чоловік замовк, відрив портал яким ми скористалися та опинилися у квартирі. Кірос розпорядився:

- Поснідай, відпочинь годинку, а потім я прийду і розкажеш що з тобою відбувалося.

Не чекаючи відповіді, зник. Я скористалася його порадою та поснідала. Весь час сиділа мовчки, не могла зібрати думки разом. Касандра розповіла як вони йшли мене рятувати, а Джорах насупився та знаходився поруч, не зводячи з мене очей. Цікаво чи відчув він пекучий біль на своїй руні, але запитати прямо не могла. Вражена з якою відвагою, ризикуючи своїм життям, ці люди кинулися мене визволяти. Для себе зрозуміла, що за ці дні вони стали моїми справжніми друзями, близькими товаришами, майже як сім`я. Шкода, до Джораха ставилася так само, а хотілося відчувати кохання, тоді не виникло б цих почуттів до Кіроса. Я намагалася побудувати стосунки з своїм формальним чоловіком – не змогла. Вирішила перед приходом імператора піти відпочити, адже говорити доведеться багато. Озвучивши своє бажання, я підвелася та намірилася йти, але Джорах порушив мої плани:

- Я тебе проведу у свою кімнату, оскільки від сьогодні ти житимеш зі мною.

Від подиву я сіла назад, точніше майже впала на стілець. Чого це він так вирішив? Ми ж домовилися, що я переїду через два тижні.

- А ти не повертаєшся до академії?

- Ні, поки я був там тебе викрали, тож більше свою дружину не залишу.

Джорах особливо наголосив на словах «свою дружину» та ніжно схопив мою руку, яка розслаблено лежала на столі. Чекала важка розмова і все ж вона мусила колись настати. Я забрала свою руку й поправила нею волосся.

- Нам потрібно поговорити.

Почувши всю серйозність у моєму тоні Кассандра поспішно підвелася:

-ьЯ з Лукасом якраз не закінчила одну справу, то ж ми підемо, а ви з`ясуйте все між собою.

  Спочатку Лукас розгубився, але під тиском своєї дружини теж підвівся і вони покинули кімнату. Джорах став похмуріше грозової хмари. Не знала як почати розмову, щоб якомога менше завдати болю. Вирішила йому зізнатися у своїх почуттях, не гарно його дурити чи залишати як запасний варіант. Попри передбачення Юфем і наявності різних рун, мені хотілося боротися за спільне майбутнє з коханим, воювати зі самою долею. І навіть якщо мені не судилося розділити життя з Кіросом, з Джорахом я теж не буду. Набравшись сміливості, тихо розпочала розмову:

- Маю сказати правду. Вона тобі не сподобається, але обманювати тебе і давати примарні надії не можу. За ці дні ти став для мене дуже дорогий, але на жаль я не кохаю тебе. Це було не легко усвідомити та прийняти, але цього разу руни помилилися. Я не бачу своє майбутнє поруч з тобою.

На його обличчі не помітила й крихти здивування. Він сидів з кам’яним виразом і мовчав. Я теж більше не наважувалася щось говорити. Думаю, достатньо зробила йому боляче. Після невеликої паузи, яка була дуже напруженою, нарешті Джорах з докором мовив: