37

Кіріан сердито буркнув на нього:

- Не лякай мою гостю, вона й без того тремтить від страху.

Це звичайно він трохи перебільшив, нічого я не тремчу, але блондин приязно розсміявся і поступившись трохи у бік від дверей, радо впускав нас у свою квартиру:

- Ласкаво прошу!

Обережно зайшла до просторої кімнати і одразу полегшало. Побачила двох дітей, які чемно сиділи на дивані та з цікавістю розглядали мене. Дівчаткам було десь шість і чотири роки, можливо трохи менше. Приміщення нагадувало вітальню. Стіл зі стільцями, диван, два крісла та шафа робили інтер’єр простим і затишним. З дверей, що розташовувалися напроти, вийшла привітна русява жінка. Кіріан поспішив нас познайомити:

- Це Порфірій – кивнув на усміхненого чоловіка, та показавши на жінку продовжив, – а це його прекрасна дружина Нефел та їхні діти.

Хоч імена дівчаток не озвучив, але вони теж мило всміхалися. Жінка відправила їх в іншу кімнату, а мене запросила сісти на диван. Оминувши стіл, я зайняла вказане місце. Кіріан сів поруч, а Порфірій у кріслі навпроти. Нефел пішла вийшла з вітальні й майже одразу повернулася з тацею, на якій гордо стояли чотири склянки з фіолетовим напоєм. Господарі наче знали про наш прихід і старанно підготувалися. Жінка роздала всім бокали й теж примостилася в широкому кріслі. Кіріан взяв на себе сміливість виголосити дуже короткий тост:

- Пропоную випити за нашу гостю. Надіюся тобі у нас сподобається і ми розвіємо хоч частину тих страшилок, що про нас розповідали. За тебе!

Всі підняли свої келихи та зробили декілька ковтків. Хоч і з насторогою та все ж, наслідувала їхній приклад. Напій виявився алкогольним, із солодкуватим ігристим присмаком. Кіріан продовжив:

- Ця сім`я десь вісім років мешкає тут. Я вирішив познайомити тебе з ними, щоб ти дізналася, що тут поруч мирно живуть нарпи й люди. Ми чудово вживаємося і ця країна відкрита для обох рас. Це тільки Кірос закрився куполом від нарпів та ізолював людей. Насправді необхідності в цьому немає, вони не становлять для нас загрозу.

Господарі дому лише мило усміхалися та кивали на знак згоди. Така поведінка більше схожа на спектакль, у якому всі старанно виконували свої ролі.

- Чому ви пішли за купол і обміняли те життя на це?

На моє запитання відповів Порфілос:

- На мене звели наклеп у крадіжці і я змушений був тікати. На жаль, правосуддя ніхто не шукав, а людина яка звинуватила у злочині дуже багата. Я не жалкую, що потрапив сюди. Нарпи прихистили мене, дали житло та роботу. Попри свої очікування ніяких утисків не зазнав. Пізніше зустрів свою жінку і ми стали жити разом. До речі тут нам не потрібні руни, щоб вважатися подружжям. У нарпів рун немає і взагалі у них поширене багатоженство. Згодом у нас народилися діти. Так, як ніхто не наклав протизаплідного закляття, то їх може бути не одна дитина, а багато.

Не розуміла чому чоловік так нахвалює нарпів та життя у них. Те, що вони не чудовиська, а розумні істоти, я давно усвідомила. Напевно ця пара жила  цивільним шлюбом, адже єдиним способом одружитися є поява рун. Якщо колись випадково хтось з них зустріне свою пару, то вони не зможуть бути разом. У такому випадку їхні стосунки вважатимуться подружньою зрадою і, як мені твердили, руни нестерпно пектимуть. Здається нікого крім мене, це не турбувало. Поки я обдумувала нову інформацію Порфілос продовжував:

- Мені здається Кірос хоче винищити всіх нарпів, щоб отак хлоп, – плеснув у долоні, - і немає. Як тільки хтось з`являється за куполом одразу вбиває. А як він ставиться до своїх жителів? Залякав усіх, годує їх якимись прозорими брусками, справжня їжа дуже дорого коштує, зате сам харчується якісно, таких плиточок у нього не знайдеш.

Справді коли гостювала в імператора, то брусків не було. Чоловік не припиняв говорити та переконувати у тому, що Кірос керується ніяк не добрими намірами й дбає лише про себе. Його монотонний голос мене заколисував, з кожним словом я погоджувалася, він все вірно казав. Козел цей Кірос, не дарма одразу так подумала. Останнє речення немов привело мене до тями:

- Його всі бояться, він страшна людина, шкода, що ніхто не наважується дати йому відсіч і знищити.

Але хтось мусить припинити знущання Кіроса над усіма. Я маю це зупинити, зобов’язана його вбити. Від своїх думок стало лячно, немов вони належали не мені. Яким би він не був як можна вбити людину, як можна вбити коханого? Кіріан теж взявся нахвалювати нарпів і я забула, що так бентежило спочатку. Після кількагодинної розмови вже знала правду. Мені розкрили очі на справжнього Кіроса, брехливого й корисливого, але навіть попри всю ту ненависть яка вирувала у моїй душі, я все ще кохала цього мерзотника. Фулвіан набагато благородніший і завжди дотримується свого слова.

Коли за вікном почали опускатися світила, Кіріан підвівся на ноги:

- Люб`язно дякуємо за гостинність, проте нам вже час повертатися.

Господарі будинку теж встали зі своїх крісел і я наслідувала їхньому прикладу. Відчула, що мої ноги від такого довгого сидіння трохи затерпли. Як минуло так багато часу не розуміла, здавалося ми щойно прийшли. Проте я була впевнена у своїх намірах, хтось має зупинити Кіроса. Назад до замку ми повернулися порталом який відкрили у квартирі Порфілоса.

Опинившись у великій залі, нас уже очікував Фулвіан.  Після почутих про нього історій я вже не ставилася до нього з обережністю та цілком довіряла. От тільки погане передчуття, пустота в душі та відчуття, що я щось забула не залишали мене. Здалося нарп був чимось збентежений та побачивши нас, неабияк зрадів: