36

Чомусь Кіріан розсміявся. Схоже він не сприймає мене серйозно і впевнений, що я не становлю небезпеки. Переборовши свій сміх, власне вдосталь насміявся, провів роз’яснювальну роботу:

- Це ти про себе? Тобі ж сказали – ти гостя. Полонені не ходять отак містом та не роздивляюся все навколо. Тобі не має куди тікати, ти ж навіть напрямку не знаєш. Порталом користуватися не вмієш, пішки не дійдеш, занадто велика відстань, друзів тут не маєш. Проте, якщо все ж наважишся на такий безглуздий вчинок, то мені вистачить сили, щоб тебе стримати, ти ж така крихітна, далеко не втечеш. Крім того, Фулвіан пообіцяв відправити тебе на Землю коли все скінчиться, не розумно втрачати такий шанс. Свого слова він дотримається.

Попри всі аргументи не вірилося, що за нами ніхто не стежить. Обдумавши його слова, зрозуміла, що й справді поки немає куди тікати, але покірно чекати на смерть я теж не збираюся. Звернувши у провулочок, перед нами відкрилася площа, що швидше нагадувала ринок. На ній життя помітно пожвавішало, і численні покупці місцями навіть утворювали черги. У загальній метушні нарпи охоче показували товари, що охайно викладені на прилавках.

Вироби вражали різноманітністю і поки ми проходили повз, особливо ніде не зупиняючись, помітила посуд та кухонне начиння, риболовні сітки, кошики, дерев`яні та залізні бочки, шкатулки, прикраси й різні інструменти. В очі кинулися тканини темних кольорів та вже готовий одяг, який підходив би нарпу. Квітковий сарафан у блакитному тоні, який вчора ми придбали для Юфем, явно вирізнявся від місцевої моди.

Тут було тепліше ніж у замку, але набагато холодніше ніж у країні Кіроса. Трохи пройшовшись, відчула, що мені спекотно у цьому пальто, тому розщепила ґудзики. На жаль, з моїми ногами справи йшли ще гірше. Мало того, що чоботи були більші за мій розмір, й це робило їх незручними, так ще й жарка підкладка не додавала комфорту. Краще б залишалася у свої туфлях. Намагалася не зважати на незручності й уважно роздивлятися все навколо.

На фоні звичних товарів виділялася вивіска на невеличкому магазинчику «Магічні речі». Щоб так назвати своє торгове приміщення хтось явно скреативив, фантазії нуль, зате ясно які товари там можна знайти. Задумавшись, я зрозуміла, що й гадки не маю що саме там може продаватися, у магії я новачок, а мені про неї не дуже розповідають. Попросила дозволу навідатися у цей магазин. Чоловік фальшиво усміхнувся:

- Звичайно можна, ти ж гостя!

І саме тому не перестають мені це стверджувати. Зайшовши у крамницю, в ніс одразу вдарив різкий запах якоїсь духмяної трави. Продавець жваво пропонував купити у нього все - починаючи від амулетів, які з його слів мені необхідні й закінчуючи різним зіллям. Всі його позиції Кіріан відкидав. Побачивши наш намір іти геть з порожніми руками, нарп запропонував річ, яка справді мене зацікавила. То було дзеркало, яке показувало, що робить у цю мить бажана особа. Хотілося б дізнатися як там Кірос, а ще як мої батьки пережили моє зникнення і сестра, яка мала б відпочивати у медовому місяці. Мені б якусь звістку їм передати, що я жива здорова і у мене все добре. Та цю спокусливу пропозицію чоловік знову відхилив:

- Від цієї речі немає користі. Майже усі особи наклали на себе захист, тож дзеркало нічого не покаже.

Кіріан мало не силоміць витягнув мене з того магазину, обурюючись, що там одні шахраї, а справжньою магією і не пахне. Що ж, хоча б знатиму, що у неї запах не тої духмяної трави.

У наступний магазин чоловік заходив теж без особливого ентузіазму. З незрозумілою вивіскою ця крамниця ще більше зацікавила. Для себе зробила висновки, що у ній продавалися технологічні новинки. Упізнала сумку, що зменшує предмети, стрічки, що змінюють зовнішність (хоча навіщо це нарпам не зрозуміло, вони й так всі на одне обличчя), та зв`язкофон, який одразу став об’єктом мого бажання. Зв`язатися б з його допомогою з Кіросом, він підказав би що робити. Решта речей були мені не знайомі. Так нічого й не придбавши знову вийшли з порожніми руками.

 На маленькому кам’яному будиночку я побачила вивіску «Зброя». Щоб підтвердити свої підозри поцікавилася:

- Це магазин зброї?

Почувши схвальну відповідь, попросила:

- А можна зайти подивитися?  - упіймавши повне нерозуміння в його погляді продовжила, – мені цікаво яке знаряддя тут використовують. Будь ласка, сам казав – я гостя. Не думаєш же ти, що застосую якусь проти тебе? Чи все ж таки боїшся?

Мої хитрощі з викликом спрацювали і Кіріан попався на гачок. Щоб довести, що він нітрохи не боїться крихітної дівчини повів мене у бажаний магазин. Без жодного подиву чи настороги нас зустрів продавець. Нарп охоче демонстрував свій товар серед якого були мечі, кинджали, списи, лук та стріли, топірці, нунчаки, бойова стрічка схожа на тонку пилку, клинки, гострі бойові кільця, металеві кульки з шипами, що прикріплені до дерев`яної ручки ланцюгом та багато вражаючих предметів яких бачила уперше та лише здогадувалася про їх застосування.

Судячи з такої різноманітності зброї, для себе зробила висновки, що військова справа у нарпів дуже важлива. Проте одна річ зацікавила мене найбільше. Я побачила пістолети: ті, якими користувалися охоронці з енергетичними сферами й ті, які були популярні на Землі  - вогнепальні, з кулями. Не змогла стриматися, щоб не поцікавитися:

- Звідки у вас ці пістолети?

Нарп грізно зміряв мене поглядом, наче я запитала пароль від кредитної картки. Сердито буркнув: