33

Адріана

Голографічне зображення обличчя Кіроса, яке передавав зв`язкофон виглядало ще більш грізним ніж зазвичай. Він не очікував, що нарпи шантажуватимуть його мною і я, власне, теж. Сподіваюся коханий розуміє, у будь-якому випадку Фулвіан мене уб’є й не погодиться на цей обмін. Потираючи сліди, які залишилися від шершавих мотузок, слухала виправдання Фулвіана. У цю мить він не здавався ватажком нарпів:

- Вибач за цю виставу, але потрібно, щоб Кірос хвилювався і повірив, що ми можемо заподіяти тобі шкоду. Так він швидше обміняє кубок на тебе.

Нарп говорив впевнено, ніби переконаний у своїх словах. Вирішила перевірити, що саме йому відомо:

- Чому ви вважаєте, що імператор це зробить? Я ж проста дівчина, не думаю, що він настільки мене цінує і віддасть вам бажане.

- Не прикидайся, я знаю про ваші близькі стосунки. Ти навіть не зважаєш на свого чоловіка. Проміняла охоронця на імператора. Як тобі вдалося закрутити голову Кіросу? Досі у жодної жінки це не виходило. Ми перевіримо яка ти для нього важлива. Щоб не віддавати кристал, Кірос відмовився від можливості відкрити портал на Землю і знайти свою дружину, побачимо на що він здатний заради тебе.

Не подобалося як це звучало з його вуст. Нарпи вигадали стосунки яких не було. Не знала, чи казати їм правду, адже поки я цінна для них, вони не позбавлять мене життя. Вирішила не розвивати цю тему, але дещо з`ясувати хотілося:

- Але раніше ви хотіли вбити мене, чому?

- Я помилково прийняв тебе за іншу. Тепер розумію - ти не становиш загрози, тому бажаю подружитися. Мені відомо як добре ставилася до Юфем, тому ти тут не полонянка, а гостя. Я виділю тобі кімнату, у межах замку можеш ходити куди заманеться. Зараз запрошую на сніданок.

Він лапою показав мені напрямок до дверей. Я підвелася та разом з нарпом вийшла у коридор. Зовсім не вірилося у їхню раптову доброту, але чому б не зіграти милу дівчинку. Навряд чи вони справді дали б мені вибір. Фулвіан шепнув своєму підданому:

- Скажи Кіріану нехай приєднається до нас за столом.

Фулвіан рушив далі по вузькому коридору, я йшла поруч з ним. На відміну від палацу Кіроса, кам`яні сірі стіни здавалися похмурими, жодних картин чи ліпнин, а сонячне проміння розсіювалося через крихітні видовжені вікна. Мої невеличкі підбори на зручних туфлях, дзвінко відбивалися об підлогу і здавалося сповіщали весь замок про моє пересування. Відсутній килим, що міг би хоч трохи приглушувати їх стук. Треба було взути щось зручніше, поспіхом одягалася, тому натягла на ноги те, що стояло найближче. Проте цей шум, що створювався моїми кроками, нікого крім мене не бентежив.

Фулвіан намагався здаватися самою люб’язністю і мило щебетав з Юфем, яка скаржилася як сильно вона скучила. Минувши декілька дверей, ми зайшли у видовжену столову. Як належить більшу частину займав стіл, по боках якого розмістилися масивні дерев`яні лавиці, а по центру - стілець. Зі стелі яка мала форму купола, звисав величезний світильник, а замість звичних мені лампочок побачила свічки. Велику увагу привертав камін, який на жаль не був розтоплений, а так хотілося відчути тепло яке надходило б від нього, оскільки прохолода кімнати викликала незначні сироти на моїй шкірі. Довгу стіну прикрашала фреска. На ній зображений замок на високій скелі, яку омиває море. Мабуть, це копія цього замку, прислухавшись, я почула звуки хвиль, що доносилися від прочиненого вікна. На диво ні розкішних меблів, ні витончених ваз, ні яскравих картин чи інших предметів мистецтва не було.

Фулвіан сів на стілець, показавши моє місце праворуч від нього. Я присіла на лавку, намагаючись надто не наближатися до грізного з вигляду нарпа. Юфем зайняла місце навпроти мене та ближче до свого коханого, який ласкаво мовив:

- Адріано, хочу познайомити тебе з Кіріаном.

Я розвернулася до дверей і заклякла від здивування. До мене наближалася людина! Високий чорнявий чоловік з темними очима, випуклими вилицями та мужньою статурою прикував до себе всю мою увагу. На вигляд чоловік не здавався полоненим, цілком пристойно вдягнутий та занадто радісний. У темно-зеленому каптані, що сягав йому трохи нижче колін та довгих коричневих чоботах, схожий на того, хто щойно вийшов з історичної картини. Він з посмішкою на обличчі привітався:

- О, нарешті у цьому холодному замку з`явилася така прекрасна леді.

Кіріан лагідно взяв мою руку і як належить джентльмену поцілував мої пальчики. Мені стало ніяково, навіть не знала що відповісти. Поки я добирала слова, він сів поруч та уважно вивчав мене очима. Нарешті оговтавшись, змогла вичавити з себе:

- Надіюся я тут не надовго.

- Ви навіть не припускаєте, що Вам може сподобатися перебування у замку? – здивувався чоловік та не зрозуміло для чого почав нахвалювати дане місце.  – Тут прекрасно, морське свіже повітря, автентичний інтер’єр, цікаві мешканці й харизматичний сусід у зеленому каптані який радо складе Вам компанію.

Останнє безперечно говорив про себе. Вирішила трохи уколоти гострим слівцем:

- А ще прохолодні похмурі стіни можуть заморозити на смерть, це у Вас напевно замість катувань.

Фулвіан швидко спохватився:

- Вибач мою неуважність, просто ми не такі відчутні до холоду як люди. Шерсть має свої переваги.