28

При цьому так жалісливо поглянув на мене, що у самої на очах ледь не виступили сльози. Ну Кірос, ще той вигадник. І саме в той час, коли я планувала свій переїзд до Джораха. Моєму обуренню не було меж, хоча і в потаємних закутках душі  я раділа цій новині. Насправді не була готова до такого важливого кроку. Якось не вірилося у звичайний збіг обставин. Як тільки я вирішила забути Кіроса в обіймах іншого, він і цього не дає зробити. Не знаю якою красномовною була міміка мого обличчя, але Джорах підійшов до мене та обійняв.

- Не хвилюйся, я повернуся і тоді вже ніщо не завадить твоєму переїзду до моєї кімнати. Якщо хочеш можеш переселитися туди без мене.

У його обіймах не відчувалося тепла, а дотики не змушували тіло тремтіти від мурашок. Прислухавшись до себе, з жахом усвідомила, що не відчуваю до нього жодних почуттів. Але ж вони були, раніше я танула у його руках як перший сніг. Схоже усі мої почуття належать лише одному чоловіку, а так хотілося, щоб я нарешті покохала Джораха. Звільнившись з його обіймів, все ще продовжувала прислухатися до своїх почуттів, та вони мовчали.

- Повернешся тоді й переселюся, нехай буде тобі такий стимул виконувати все якісно, щоб не надумали тебе ще залишити, - він ледь нахилився, щоб поцілувати мене, але я різко розвернулася, ніби не бачачи його наміру – Ходімо, допоможу зібрати речі.

Позаду почула невдоволення Лукаса, схоже він більше засмутився ніж я:

- Це означає, що ми до твого повернення не вийдемо на завдання. Доведеться киснути тут охороняючи нарпа та Адріану. Чудово! З бойового охоронця перетворився на няньку.

Такі слова дещо образили мене. Невже я тут під охороною, а як же повна свобода яку обіцяв Кірос, невже він обманув? Часу на роздуми не було, оскільки Джорах погодився з Лукасом та, взявши мене за руку, попрямував до себе у кімнату. Там, спостерігаючи як він поспіхом збирає одяг та вкладає його у щось подібне на валізу, не могла зрозуміти: засмутила мене така новина, чи навпаки порадувала. Хлопець зачинив й натиснув на кнопку цієї сучасної скриньки й вона стала завбільшки із сірникову коробку, яку він впевнено поклав до кишені. Намагалася його втішити:

- Час швидко мине, навіть не встигнеш звикнути, а вже треба повертатися. Може такий досвід і справді піде нам на користь.

Мені так точно. За цей час я маю розібратися у собі, зрозуміти, чому не можу змусити себе відповісти йому взаємністю. Невже почуття до Кіроса настільки сильні? Джорах мовчав, проте бачила як неохоче покидає свою домівку. Щоб чоловік не проявив ніжності, я пішла до зали, де чекали наші напарники. Схоже його від’їзд нікому не подобався. Насуплені, вони прощалися з ним так, наче він покидає їх назавжди. Лукасу міцно потиснув руку, Касандру ніжно обійняв. Стало цікаво, що приготував для мене. Не знаю чому, та дуже не хотілося його цілувати. Судячи з хитрого погляду чоловіка зрозуміла, що, мабуть, мені цього не уникнути. Ніяк не могла забути вчорашні дотики того клятого Кіроса та його м'які вуста, які так і не поцілували мене, а стали об’єктом нездійсненої мрії. Джорах підійшов до мене і я перша швидко обійняла його, доторкнулася своїми губами до гладкої щоки та прошепотіла:

- Я чекатиму на тебе.

Він усміхнувся та відкрив портал у якому й зник. Якесь беземоційне прощання вийшло, але, мабуть, воно і на краще. Зробила сумне обличчя й похнюплена пішла до своєї кімнати. Мене розривало від сумнівів чи не навмисне це зробив Кірос, щоб розлучити з Джорахом. Розум стверджував, що це йому не потрібно, але серце не покидала надія, що може я таки не зовсім байдужа коханому.

- От якби знати його думки – не очікувано для себе промовила своє бажання вголос яке почув Барсік.

- Ти хочеш чути чиїсь думки?

- А таке можливо?

Кіт зіскочив з підвіконня на якому часто сидів та стрибнув до мене на ліжко. З поважним виглядом здивував мене своїми знаннями:

- Можливо. Знайди у книзі закляття читання думок і прокажи його у присутності людини яку хочеш почути. Завжди дивувався чому воно так зветься, адже фактично думки ти чутимеш, а не читатимеш.

І звідки він так багато знає? Прислухавшись до його поради, відкрила книгу на потрібній сторінці. Точніше вона сама відкрилася, коли я запитала про закляття. Подумки перетворила м’яч інформації на маленький аркуш паперу який заховала у долоні. Якщо з`явлюся з товстою книгою виглядатиме дивно. Певні сумніви у мене все ж були:

- А воно точно спрацює?

- Спрацює, - впевнено мовив Барсік, розмахуючи пухнастим хвостом, – закляття перенесення ж спрацювало. А чиї думки ти хочеш почути?

Надто допитливою була ця тварина, мабуть, тому так багато знає. Не бажаючи відповідати на запитання, поспішно підвелася з ліжка та попрямувала до Касандри. З`являтися перед Кіросом без попередження не хотілося. Трансформ побіг слідом за мною:

- Якщо виникають запитання, то Барсіку скажи, а розповісти натомість  не хочеш. Я з тобою.

- Ні, залишайся тут. Там куди я йду не загрожує небезпека. І нікому не кажи про закляття.

Кіт невдоволено пробуркотів:

- Отже, йдеш до Кіроса. Я перетворюся на блоху, навіть не помітиш моєї присутності.

Не хотіла брати його з собою, ніколи не знаєш, що спаде Кіросу на думку, може знову мої почуття озвучить. Я заперечила і швидко зачинила двері, залишивши ображеного трансформа  стояти посеред кімнати. У залі було порожньо, схоже Кассандра у себе в кімнаті. Постоявши біля дверей, натиснула на кнопку виклику, напевно вона вже знає про мій прихід. Почали підступати сумніви щодо правильності свого рішення, але я маю знати про його почуття, хоча б для того, щоб не будувати примарні надії. Кассандра відчинила та впустила мене до кімнати. На дивані розслаблено сидів Лукас і з цікавістю дивився на нас. Дівчина стурбовано запитала: