24

- Ні, крихітко, між нами ніколи нічого не може бути. Я просто хотів тобі довести, що ти також мене боїшся.

Він відпустив моє тіло і відійшов, спокійно сів у широке крісло, що стояло поруч і продовжував нахабно дивитися на мене. Отак принизив мене, розтоптав мої почуття і ніби нічого не сталося, зручно примостився у кріслі. Вважаючи, що я вже достатньо зганьбилася, ледь стримуючи сльози, тихо попросила:

- Відкрий портал, щоб я змогла повернутися у квартиру. Сама цього робити не вмію.

На обличчі Кіроса засяяла легка посмішка:

- А ти коли читала те закляття як планувала повертатися?

- Думала, що ти допоможеш і відкриєш назад портал.

Схоже, він ще не достатньо поглузував з мене. З`явитися тут було найбільшою моєю помилкою. Проте хлопець не поспішав виконувати моє прохання:

 - О, це вже ні, крихітко. Прийшла за відповідями й ти їх отримаєш. Хотіла знати хто я такий? Так от, я – імператор, володар цього світу.

Знущається? Якщо не хоче казати, то вже краще б змовчав ніж отак нахабно, дивлячись в очі брехати.

- Знаю, що це не так. Джорах казав, що ваш імператор править близько ста років. Ти не схожий на сторічного жителя.

Він знову усміхнувся:

- Бо я ним не є, мені майже двісті.  Ти бачила тут старих людей? У нас вік сприймається не так, як у вашому світі, не прийнято про нього говорити. Ми не старіємо і живемо століттями. Все залежить від рівня магії якою володіє людина. Я ще досить молодий в порівняні з іншими.

Такою новиною була справді вражена. Невже перед мною сиділа людина яка практично ув’язнила мене, яка наказала приховувати правду та судячи з усього не довіряла мені? Якою ж я була сліпою, це багато чого пояснює. Але все ж певні сумніви залишилися, підійшла до нього ближче:

- Якщо ти імператор, то чому ходиш без охорони? Завжди думала, що поважні особи дбають про свій захист.

Кірос навіть не підводячись, схопив мене за руку та потягнув на себе. Я ледь не впала на нього, але він швидко відреагував, і силоміць посадив собі на коліна. Моє зрадливе тіло не витримало такого тісного контакту, відчуваючи його дихання на своїй шиї, а його руки на своїй талії, одразу відгукнулося і по ньому знову наче пробіглися мурашки:

- Мені не потрібні охоронці. На мене не діє жодна магічна сила чи закляття, а тіло саме зцілюється.

Намагалася вирватися з його рук й підвестися, але всі мої спроби закінчилися невдачею. Не розуміла навіщо він так грається зі мною. Повідомив, що ніяких стосунків між нами не буде і так впевнено утримує у себе на колінах.

- Негайно відпусти мене, – старалася, щоб мій голос звучав якомога грізніше, але це тільки розвеселило його.

- Але тобі ж подобається.

Такої впевненості я не чекала. Поведінка Кіроса розлютила мене, своїми руками била в його груди, на яких зелена руна ставала яскравішою. Хай само зцілюється, козел. Продовжувала стримувати сльози і наполягати на своєму:

- Помиляєшся. Не подобається коли проти моєї волі читають мої думки, озвучують їх, насміхаються з мене, розтоптують почуття та вирішують за мене мої бажання, а на додачу тримають наче заручницю.

Почувши таке, його погляд змінився. Чоловік став серйознішим і нарешті відчула як сильні руки відпустили мою талію:

- Обережно, ти можеш поранити себе.

Цікаво чим? Та з`ясовувати це не було бажання. Швидко підвелася з його колін та відійшла якомога далі. Хлопець продовжував сидіти. Тихо, ледь чутно знову попросила:

- Відправ мене назад до квартири.

Кірос встав на ноги, змахнув рукою і посеред кімнати з'явився портал. Сподіваюся він й справді веде до моєї кімнати, а то ще вирішить помститися і пошле до темного лісу, якщо тут такий є. Його голос прозвучав дзвінко та гордовито:

- Якщо ти все дізналася, що хотіла, то не затримуватиму тебе.

Куди б цей портал не вів, все одно гірше вже не буде. Рішуче увійшла в нього, мої очі засліпило знайоме яскраве світло. На щастя опинилася у своїй кімнаті. Почувалася розтоптаною, зганьбленою. Не знала як після такого нормально спілкуватися  з Кіросом. Мало того, що він знає про мої почуття, так ще й посміявся з них. Я ж не винна в тому, що вони у мене з`явилися, я цього не хотіла. Із сумом зрозуміла, що на жаль, навіть попри таку поведінку хлопця, почуття ніде не поділися. Задумалася чи дійсно кохаю його. Не знаю, може й справді боюся собі в цьому зізнатися, я ж маю відчувати таке з Джорахом. До мене підбіг Барсік та почав лагідно ластитися об мої ноги:

- Як все пройшло? Він погодився?

- Не погодився. Не хочу про це говорити.

Кірос

Не розумів навіщо я так повівся з Адріаною. Коли побачив дівчину у своїй душовій кабіні, неабияк здивувався. Їй якось вдалося проникнути до мене, не зважаючи на захисні магічні блоки, що накладені на палац. Досі нікому цього не вдавалося. Такий захист не пропускав чужинців до апартаментів, лише довірених придворних. До мене в кімнату отак з`являтися ніхто не міг, таким чином трохи убезпечив себе від непроханих гостей. Перевіривши блоки, виявив, що вони на своєму місці, просто пропустили її наче мене, не розпізнали в ній чужу. А вона, схоже навіть не здогадувалася про їхнє існування. Зацікавило звідки крихітка володіє могутньою магією, у Джораха її немає, а з тією дрібкою сили яка йому доступна такого не зробиш.