22

Кірос

Після наради я хотів відпочити, надто напруженим видався цей день. Прилігши на ліжко, ніяк не міг заснути, перекочувався з боку на бік. Засмучувало, що поки не можу відкрити портал, адже від пропозиції Фулвіана довелося відмовитися. З голови ніяк не виходили думки, чому моя руна сьогодні пекла. Мене зраджувала власна дружина, чи то реакція на дії Адріани, як уже було раніше. Невже вона помирилася з Джорахом? Їхнє особисте життя не повинно мене турбувати. Але турбує. Дуже турбує. Не хочу, щоб вони були разом, взагалі не бажаю, щоб хтось був поруч з Адріаною. Сам не розумію, що відбувається зі мною. Старійшини й досі не знайшли відповіді про цей дивний зв'язок з цією дівчиною, проте зійшлися на одному – вона мені не дружина.

 Підвівся на ноги та вийшов на терасу, все одно не до сну. Зоряне небо, на якому виднілося п`ять супутників, накрило столицю, а нічна прохолода швидко освіжила мене. Захотілося побачити свою крихітку. Прокрався здогад, що можливо вона вже спить в обіймах Джораха. Ніяк не міг себе переконати - мені байдуже. На всякий випадок наклав на себе закляття невидимості та перенісся порталом, який теж мав бути невидимим, в кімнату Адріани.

Побачивши, як дівчина мирно спить на своєму ліжку, а головне сама, якщо не враховувати трансформа який скрутився калачиком біля її ніг, відчув полегшення. І все-таки вона прекрасна. Чорне волосся неслухняно розкинулося на білосніжній подушці у різні боки, тіло  повернуте до вікна та накрите ковдрою, яку біля грудей тримали руки, знову нагадувала мені ангела. Хотілося дивитися на неї вічно, все ще не розумів чому так манить до неї. Трохи постоявши біля її ліжка та переборовши бажання залишитися, скористався порталом та перемістився до себе.

Вранці, вирішивши нагальні справи, відвідав квартиру Лукаса. Не терпілося якнайшвидше побачити Адріану. Добре, що причина відвідин є, поцікавлюся як там полонений нарп. У їдальні снідали лише Лукас та Касандра, які побачивши мене, чогось злякалися. Швидко підвелися на ноги та привіталися. Я кивнув у відповідь та дозволив їм сісти:

- Як нарп, досі нічого не сказав?

- Ні – тихо подав голос Лукас. Він щось хотів від мене приховати. За довгі роки, що ми разом працюємо, хлопець навчився контролювати свої думки. Тоді я зосередився на Касандрі й все зрозумів. Мене одразу поглинула лють:

- Як ви тільки посміли впустити Адріану до нарпа, як наважилися так ризикувати її життям?

Не чекаючи відповіді, я блискавкою кинувся до ізолятора. Позаду бігли Лукас з Касандрою, яка виправдовувалася:

- Вона сама попросила. В разі чого трансформ з нею і Джорах біля дверей. Можливо, вона і є та особлива людина з якою нарп поговорить. Адріані наснився сон, де він просив прийти.

- І ви довірили її життя трансформу і Джораху, які вже намагалися вбити дівчину, а самі спокійно снідаєте за столом. Геть розум втратили, – мій голос перейшов на крик. Забігши до кімнати, наказав розгубленому Джораху, - відчиняй двері.

Ці секунди поки він приклав свого пальця до сигналізатора здавалися мені вічністю. Двері відчинилися і ми обоє швидко увійшли до ізолятора. Перед моїми очима постала зацікавлена постать Адріани. Полегшено перевів подих,  хоч жива та неушкоджена. Чомусь переймалася хто з нас зайшов першим, не розумів яка їй різниця. Владно наказав:

- Розмову закінчено. Йди до загальної кімнати.

Дівчина гнівно подивилася на мене, чомусь відчувала себе тут полонянкою. На жаль не розуміла, що це все для її безпеки.  Змовчавши, вона опустила голову та вийшла з ізолятора, а Джорах пішов слідом за нею. Нарп сидів на підлозі та пильно дивився на мене. Не витримав такого погляду й запитав:

- Що ти сказав їй?

Ця тварина ніби насміхалася з мене:

- Вона сама тобі розповість, якщо захоче звісно.

Зрозумів, з ним немає про що говорити, як і вірити в його передбачення. Напевно хотів, щоб я повірив, що у мене обмаль часу і здійснив цей обмін звільнивши його. Нічого не сказавши, залишив кімнату. У сусідньому приміщені, винувато похиливши голову, стояв Лукас. Повністю проігнорував його та попрямував до загальної кімнати, де знаходилися решта членів групи. Та вони мене не хвилювали, одразу словесно накинувся на крихітку, яка стояла насуплена та засмучена:

- Ти чим думала коли пішла туди сама? Тобі так подобається ризикувати життям? Ти не усвідомлюєш небезпеки, той нарп міг тебе образити, поранити, вбити. Це було з твого боку дуже безвідповідально,  – почув, що Адріана задумалася чого це я так переймаюся, невже боюся, що нарп розповість їй правду. Цікаво, яку ще правду? Збавивши тон своєї розмови, вже лагідніше продовжив, – я ж несу відповідальність за твоє життя. Тварина розмовляла з тобою?

Адріана

Говорить так, ніби хтось поклав на нього цю відповідальність. Точно не хотів, щоб нарп мені все розповіла:

- Не тварина, її звуть Юфем і це кохана жінка Фулвіана.

Схоже така новина шокувала усіх присутніх. У кімнаті запанувала тиша.

Вони багато чого не знали. Розповіла все, що почула від полоненої, звичайно змовчала тільки про особисте. Так і не зрозуміла хто зайшов до кімнати першим. Два чоловіки, між якими розривалося моє серце, з`явилися практично одночасно. І як знати хто з них є моїм судженим, той кого бажає моя душа, чи той, кого нав’язала мені доля? Після почутого свої висновки зробив Кірос: