20

Цей поцілунок здався мені холодним, чужим та неправильним. Якщо ще декілька днів тому я плавилася в обіймах Джораха, а тілом витала ейфорія від таких поцілунків, то сьогодні нічого цього не відчувала. Це була ніби інша людина. Напевно, все ще дуже сильно злилися на нього, проте не знала куди поділися колишні почуття. Раптом з острахом зрозуміла, що хочу, щоб на його місці був Кірос. Щоб він отак мене пригортав та цілував. Згадалися його рельєфні м`язи, де я сьогодні шукала сліди від вигаданого поранення, дотики його рук, від яких тіло кидало у жар та проникливі очі, які бачать кожну частинку моєї душі. Розізлилася на себе за такі бажання. Клятий Кірос, через нього не можу побудувати нормальні стосунки зі своїм чоловіком. Намагаючись якомога ніжніше розірвати цей поцілунок, змогла прошепотіти:

- Вже пізно, я стомилася і мені необхідно відпочити. Тобі вже час йти.

Його темні очі наповнилися непорозумінням і здається ще більше потемнішали. Він перевів погляд у вікно, а потім на мене:

- Що відбувається, Адріано? Ще ж навіть не настала ніч, попереду вечеря. Чому ти хочеш спровадити мене?

Надіялася, що це не буде так очевидно. Схоже доведеться залишитися без вечері:

- Я себе погано почуваю. Хочу лягти спати раніше, може самопочуття покращиться.

Проте виявилося, що його так просто не здихатися. Джорах продовжував наполягати:

- У нас дуже розвинута медицина, ми майже все лікуємо. Що саме тебе болить?

Цікаво, чи не зрозумілі почуття зможуть вилікувати. Запитати про таке не наважилася, намагалася уникнути цієї теми:

- Ні, все нормально. Але я пораджуся з Касандрою, їй, мабуть,  простіше буде пояснити причину мого стану.

Джорах тямовито кивнув  та нарешті відпустив зі своїх задушливих обіймів. Відчула полегшення, наче він звільнив не від своїх рук, а з неймовірно важких залізних кайданів. Невже саме такі почуття має викликати власний чоловік? Розпач гірким згустком підійшов до горла, наче намагаючись мене задушити. Поки очі не наповнились вологою, намагалася спровадити Джораха:

- Я трохи відпочину, можливо пізніше вийду повечеряти, але зараз надто погано себе почуваю.

Він нахилився та поцілував у щічку:

- Видужуй, кохана.

Нарешті вийшов з кімнати і я змогла дати волю своїм емоціям. Сльози покотилися мов солоні ріки по моїм щокам, впевнено падаючи донизу. Приречено опустилася на ліжко, лягла на нього животом, а голову накрила подушкою, наче вона розв'яже мої проблеми. Не могла зрозуміти, що коїться зі мною, чому мої почуття неочікувано перекинулися на іншого чоловіка якому я зовсім не потрібна. Він марить лише своєю дружиною, все зробить, щоб її знайти. Барсік, про існування якого забула, підійшов до мене. Я визирнула з-під подушки та побачила як він, розмахуючи пухнастим хвостом, сів поруч:

- Ти плачеш через те, що кохаєш Кіроса?

Таке запитання й геть поставило мене в глухий кут. Я не знала чи кохаю Кіроса, але ділитися сумнівами не збиралася:

- Ні, не кажи дурниць. Невже таке можливо? Всі ж стверджують, що однакові руни з`являються тільки у тих, хто суджений одне одному, і ні кого іншого покохати не вийде.

На таку невпевнену відповідь, трансформ лише захитав головою:

- Але ж у тебе вийшло.

Не бажала нічого відповідати. Не зрозуміло куди поділися почуття до Джораха, вони ж були. Схоже руни цього разу помилилися й одружили мене не з тим чоловіком, хоча, можливо почуття до нього ще повернуться. Злилася, чому не може бути все просто, кохати свого судженого, жити довго і щасливо та померти в один день. Ненавиджу це місце, хочу якнайскоріше повернутися додому.

Кірос

На всіх зустрічах, що провів сьогодні, ніяк не виходили слова Адріани про повернення додому. Невже вона так легко покине Джораха? Не залишиться навіть заради мене? А чому б їй залишатися, між нами ж нічого немає і не може бути. Але так манить до неї, так хочеться більшого. Швидко відігнав такі думки від себе, у мене є дружина і необхідно її знайти. Подумки налаштував себе на нараду зі старійшинами, яка саме розпочиналася. Саймон, як лідер одної з елітних груп безпеки, доповідав:

- Ми відправили найслабшого нарпа до Фулвіана з пропозицією обміну полонених на відкриття порталу до Землі. Дали їм зв`язкофон, щоб вести переговори.

Найстаріший з мудріших, Аверьян, висловив своє обурення:

- Але ми ніколи не вели переговори з цими чудовиськами. При всій моїй повазі, навіщо нам портал на Землю?

Не хотів озвучувати причину, але доведеться, інакше старійшини не погодяться на цей обмін. Намагався, щоб мій голос звучав твердо та переконливо:

- Бо тільки там проживає та, що зможе подарувати Вам мого спадкоємця. Декілька днів тому, я випадково потрапив на Землю й у мене з`явилася шлюбна руна, – залом прокотилася хвиля ошелешених ахів та видихів присутніх. Дехто радів, дехто перебував у шоку від такої новини, а дехто обурювався:

- Нарешті! Зізнаюсь, ми думали, що зважаючи на історію Вашого народження, то і пари для Вас не існує. Проте на Землі мільйони жінок, як знайти потрібну?

Ніби я й сам не запитував себе про це. Але зараз треба бути переконливим: