19

- Але ти заслуговуєш, щоб все знати. – Процитував її ж слова. Мене не тішили веселі переглядини Лукаса з Касандрою, через них Адріана могла здогадатися про мою таємницю.  Зробив серйозний вираз обличчя, – імператор дозволив тобі про все розповідати, ти довела свою вірність.

Вона здивовано підняла брови догори:

- І коли це ж я встигла? Може імператору час особисто познайомитися зі мною, а не вірити в чужі плітки?

Такого бажання я не очікував. Потрібно було швидко щось вигадати, не знайомити ж і справді її з імператором:

- Я передам твою пропозицію. Але він дуже зайнята людина, навряд чи погодиться.

Адріана сміливо рушила до столу й перша зайняла своє місце на стільці, хоч першим мав би сісти я. Враховуючи, що вона не знає тонкощі етикету нашого світу, можна їй це пробачити. Продовжувала обурюватися:

- А для того, щоб зробити мене полонянкою цієї квартири та все приховувати, у нього час знайшовся.

У відповідь змовчав. Сів на вільний стілець поруч з нею. Сусідні місця зайняли Лукас, та чимось невдоволена Касандра. Почувши її думки, зрозумів у чім річ. Їй не подобалося наше спілкування з Адріаною. Вона запідозрила, що між нами виникли почуття, проте це настільки здавалося неможливим, що сама заперечувала свою ж думку. Поки її душу роздирали сумніви, я вирішив розпочати й поділився вже відомою мені інформацією. Коли ж розповідав про нарпа, що сидить у них у квартирі, поцікавився чому він такий стомлений. Лукас винувато опустив голову:

- Нарп не хотів нічого говорити, сироватка не подіяла, от я і трохи вдався до катувань. Але і вони не допомогли, він вперто мовчав.

Що ж, на відміну від Адріани я його розумів, нам необхідно добути інформацію у тих створінь. Вона, почувши таке, була нажахана: «Як же це? З вигляду Лукас пристойна людина. Шкода ту тварину, намучили бідну, а вона можливо й говорити не вміє». Поспішив розвіяти її здогади:

- Зі мною трохи поговорив. Він передбачає майбутнє, сказав, що скоро я знайду свою дружину, тільки треба поквапитися, – після таких моїх зізнань  крихітка ще більше розлютилася: «Аякже, куди там без дружини. Вже буде щасливий і про мене не згадає. Але може це і на краще, якщо не бачитиму його щодня, то, можливо, ці почуття зникнуть».

Помітивши на собі мій пильний погляд та почувши паузу, що утворилася у розмові, зрозуміла, що я підслуховую її думки й швидко примусила себе виправдовуватися у своїй свідомості: «Просто у Кіроса не буде часу мене рятувати, а так це безперечно добре, що його дружина нарешті знайдеться». Вона вчиться приховувати справжні думки, але знав, що остання була фальшем і створена спеціально для мене. Я продовжив:

- Нарп сказав, що більше нічого мені не розповість, але відповість на питання про себе особливій людині. Тож не катуйте його, у нас і так є вся необхідна інформація. Якщо він і справді з пророцтва, то дуже цінний і Фулвіану ми його не віддамо. Їхня велич це наша загибель. Потрібно знайти серед тих речей кристал та заховати у надійному місці. Ще знати б як він виглядає, мінералів вилучили багато.

Всі перебували у роздумах з новою інформацією і лише крихітка згорала від ревнощів. Не думав, що вона так перейматиметься, хоча й мені не зовсім віриться, що може з`явитися краща за неї жінка. Якби не руна, то давно зробив би її своєю. Але я вже одружений і не гоже задивлятися на чужих дружин. Першою заговорити наважилася Касандра:

- То який план, Ви справді виміняєте тих нарпів на відкриття порталу?

- Якщо Фулвіан погодиться, то так.

Ті нарпи не являли для мене велику цінність, тому міг легко з ними попрощатися, але завбачлива дівчина продовжувала допит:

- А як він захоче цього нарпа, що у нас зараз і кристал?

Я задумався. Чи можна ставити особисті пріоритети вище за державні? Якщо погоджуся, то наражу на небезпеку всіх жителів своєї країни, такого допустити не міг. Але якщо передбачення нарпа правдиве, то мені треба поквапитися. Таке рішення так швидко не приймається:

- Я подумаю, що йому відповісти.

Адріана подивилася сумним поглядом та здивувала не тільки мене, але й усіх присутніх у кімнаті:

- У разі відкриття порталу я хочу повернутися додому.

Якщо це станеться, то більше ніколи не побачу її. Не готовий відпустити свою крихітку, принаймні поки що. Проте дівчина налаштована рішуче. Відчув, що бажання щире, вона дуже сумує за рідними та колишнім життям. Дивним здавалося те, що так легко згідна відмовитися від Джораха, адже він мав би бути найбільшим коханням її життя, але, напевно, це не так, що мене дуже тішило. Досі не міг повірити, що руна з`явилася між цією парою. Вирішив нагадати Адріані про її чоловіка:

- А як же Джорах, ти його покинеш?

В її думках почулися сумніви, але вона їх не озвучила:

- Я сама вирішую свою долю. Не думаю, що він засмутиться моєю відсутністю.

У душі дівчина жалкувала, що їм не вдалося побудувати нормальні стосунки. У Джораха є всі шанси зробити так, щоб вона залишилася тут, все-таки якась любов до нього у неї була. Чомусь це розлютило мене, хотілося, щоб усі її думки та почуття належали тільки мені. Сам не розумів причину цих бажань, адже це не правильно. Віддавати її цьому безхребетному не хотілося. Нічого не відповів крихітці, не бажав обіцяти того, чого робити не збирався. Підвівся з-за столу та оголосив: