16

Кірос

Одразу як помітив хтивий погляд Саймона, яким він роздивляється Адріану, не витримав і повівся як ревнивий бовдур. Підійшов і забрав свою крихітку якомога далі від розпусних чоловіків. Хотілося її викрасти, заховати, зачинити під найнадійнішими замками та ніколи не відпускати. Досі не міг змиритися з тим, що вона не моя суджена. Коли вперше побачив її у тому нічному клубі, таку красиву та незвичайну, не міг відірвати очей від цього прекрасного ангела. Моментально тілом пробіглося тепло і зосередилося в області серця, утворюючи руну. Зникли всі сумніви, впевнений був - вона моя доля.

Зовнішність схожа на мою, підтверджувала ці підозри. Довге чорне волосся сягало нижче поясу, трохи смуглява шкіра, акуратний носик, пухкі червоні губи – все здавалося ідеальним. Проте найбільше сподобалися виразні сині очі, що дивилися на мене з-під довгих розкішних вій. Ніколи не бачив дівчину з такими глибокими синіми очима, з блакитними – так, проте не з цим яскравим кольором. Вона здавалася мініатюрною, тендітною, зовсім крихітною. З перших її слів зрозумів - не дарма стільки очікував, вона варта всіх тих чекань, адже мені дісталася найкраща дівчина в усіх світах. Вона з першої секунди назавжди поселилася у моєму серці та зачарувала мене.

Дуже розчарувався, коли дізнався, що насправді вона дружина Джораха. В ту мить щось наче вмерло в мені. Ніяк не міг повірити в це, розірвав її сукню і пересвідчився, що й справді моєї руни на тілі дівчини немає. Лише почувши сором Адріани та не найкращі думки про себе, зумів зупинитися і вдати, що повірив. Не готовий був її віддати Джораху, цьому нікчемі що й магії сильної немає. Досі дивуюся як опинився в елітній групі моїх охоронців. Хоча, чого душею кривити, він вправний боєць.

У першу ж ніч руна сильно запекла і заболіла. Зрозумів, моя дружина мені зраджує. Вона ж навіть не знає про моє існування. Злився на себе, що ця фіфа засліпила своєю красою і я не зміг розпізнати свою суджену, яка залишилася десь в іншому світі. Біль швидко припинився, напевно і вона його відчула. Не міг спокійно сидіти, в той час, як хтось цілує мою дружину, обіймає та пестить її. Потрібно було негайно відкрити портал і обнишпорити кожний куток, кожну шпаринку і знайти мою жінку.

Я надто довго залишався самотнім. Спочатку, хотів пришвидшити події та раз у п`ять років влаштовував бали у різних містах. На зустрічі запрошувалися незаміжні дівчата, я мав надію знайти серед них ту, яка випалить руну на моєму тілі. Та всі спроби виявилися невдалими, жодна так і не стала моєю долею. Розчарувавшись, покинув ці марні спроби.  Провівши багато років у пошуку своєї судженої, я здався і змирився з тим, що мені судилося жити одному.

Мабуть, це розплата за велику силу, якою володів. Якби в мене була дружина, то ця сила збільшилася б, хоча ще більше магії я не потребував. Жодний маг не міг застосувати свою силу проти мене. Не відчував впливу ні одного закляття, а вогняні кулі просто розчинялися як тільки торкалися мого тіла. Для всіх я був могутнім, кожний боявся мене і я відчував цей страх, але ніхто не знав яким я насправді був слабким. Моя слабкість – це моя самотність. І ось тепер, коли я знаю, що мені доля таки обрала дружину, не міг її так просто втратити. За будь-яку ціну я знайду свою суджену.

Вранці, коли з`явився, щоб повідомити своє рішення елітній групі дуже здивувався почуттям, що відчувала Адріана до мене. Отже, хоч це і неможливо, але наше тяжіння взаємне. Її дивне рішення пожити в окремій кімнаті дуже потішило. Цілий вечір розмірковував та вивчав свою руну і знову відчув знайомий пекучий біль. Спробував зосередитися та використав магію, щоб знайти й перенестися до своєї дружини. Нічого не вийшло, магія перемістила мене до Адріани та Джораха. Чомусь дуже розлютився побачивши їх разом, а те що вони були майже без одягу й зовсім збісило мене. Швидко вигадав причину - напад нарпів, й довелося йти порожніми вулицями у пошуках вигаданих ворогів, а з голови не йшла картина з такою звабливою, напівоголеною крихіткою. Дратувало, як могло Джораху так пощастити, ідеальна дівчина належала йому. Це єдина ситуація коли те, що я бажав, не міг отримати.

Наказав найсильнішим магам дізнатися чи можуть руни помилитися й одружити не тих людей. Проте відповідь була однакова – помилка виключалася. Чому виник контакт з Адріаною залишилося загадкою. Тоді дав завдання – знайти спосіб розлучення та одруження незважаючи на руни. Досі ніхто не дав позитивної відповіді, всі твердили про одне – таке неможливо. Якщо Адріана не моя суджена, то якими ж мають бути сильними почуття до моєї справжньої дружини, яка так далеко від мене. Знову відчув біль, намагався визначити його джерело і все вказувало на Адріану. Навмисно викликав Джораха й довелося вести безглузду розмову. Ніколи не чув думки на відстані, але коли крихітці загрожувала небезпека – відчув. Такий дивний зв'язок між нами дивував мене, але ніхто не міг дати мені пояснення.

Було ясно одне – чим швидше знайду свою суджену, тим швидше позбудуся контакту та тяжіння до цієї чужоземки, присутність якої робила мене іншим: лагіднішим, викликала посмішку, підштовхувала на необдумані вчинки. Необачно з мого боку летіти в анти магічну зону, проте так хотів, щоб ця крихітка побачила щось захопливе. Не помилився, їй сподобалося, хоч і знову опинилася в небезпеці.

Нарпи, які вважалися примітивними істотами, щось шукали. Схоже вони стали розумнішими й звідкись отримали нашу зброю. Добре, що цього разу вдалося всіх не вбивати, а тільки приглушити. Коли отямляться допитаємо їх, і надіюся один з них відкриє портал в інший світ, де я знайду свою дружину. Навіть не так, я їх змушу зробити це.

Від моїх думок відірвала Равена, чудова охоронниця, але її ставлення до мене не подобалося. Намагалася здобути мою прихильність та прагнула романтичних стосунків між нами. Стомився від таких відносин, мені потрібна лише моя суджена, якщо її немає, то вже краще залишатися самому: