15

Мабуть, не дарма Барсіка з собою взяла, таки зумів захистити. Та попри очікування перед собою побачила не трансформа, а Кіроса, який вкотре врятував мені життя, а мало б бути навпаки. Перебуваючи занадто близько до нього відчувала як моє серце вистрибувало з грудей, а по тілу пробіглися вже знайомі мурашки. Хоч він і сховав мене від усіх собою та повиснув зверху, все ж бачила як у нього потрапляють енергетичні кулі. Невже через мене хлопець поранений? Тільки не це, необхідно якнайшвидше доставити його зону дії магії, щоб він зцілився. Почула гнівний голос Кіроса:

- Не потрібно, я активував захисний щит, тож кулі не шкодять. Я ж наказав залишатися, чому ви тут?

Придивившись, побачила що нас огортає прозора субстанція голубуватого відтінку і наче тонка тканина повністю повторює всі вигини тіла. Здивована не менше за нього відповіла:

- Джорах сказав, що ти зв’язався з ним і наказав прийти, потребуєш нашої допомоги.

Хлопець невдоволено пирскнув:

- Я не зв’язувався з Джорахом, пізніше все вияснимо. – Невже чоловік збрехав, але навіщо? Кірос поглядом оглянув кімнату,  напевно в його голові визрів план.  – Крихітко, бачиш оту колону за якою ховається Лукас? – у відповідь я кивнула головою. - Нам треба добратися до неї. Готова?

Звичайно ні. Мабуть, ніколи не буду готова. Та бачачи як ворожі кулі раз за разом потрапляють у наш щит, зрозуміла зволікати часу немає. Хоч і в обіймах Кіроса дуже затишно, та доведеться звільнитися від них. Зібравши всю свою сміливість налаштувалася до активних дій:

- Готова, наскільки це можливо.

Як тільки я дала згоду, Кірос подав знак Лукасу і той, виставляючи великий круглий щит, кинувся до нас, закриваючи ним від нарпів. Під керівництвом Кіроса, що тримав мене за руку, я трохи підвелася та навприсядки побігла до колони. Опинившись на місці? міцно притулилася до стіни, наче вона захистить від усіх бід. Кірос та Лукас стали поруч і ми ненавмисно вишикувалися у ряд.

Навіть не виглядаючи зі своєї схованки, навпроти спостерігав за нами Джорах. Насупився, був чимось невдоволений. Після такого вчинку склалося враження, що він таки хоче моєї смерті. Якщо вже йому не можу довіряти, тоді кому ж? Одного разу Кіроса не буде поруч або він не встигне, або йому набриднуть ці спроби й, мабуть, мене вже ніхто не врятує. Потрібно вчитися себе захищати й припинити бути тягарем. Страх охопив моє тіло, зупинившись величезним клубком у горлі. Захотілося повернутися додому, до свого нудного та розміреного життя, де все розписано та розплановано, де не потрібно чекати підступу від найрідніших людей, де я ще комусь потрібна та небайдужа.

Напевно, мій страх помітив Кірос, оскільки він ніжно схопив мою руку:

- Не бійся, ми оточили нарпів, незабаром все скінчиться. Я завжди встигатиму тебе рятувати й мені ніколи не набридне. – В його глибоких синіх очах бачила щирість і трохи заспокоїлася. У глибині душі замайоріла надія, що можливо я йому теж подобаюся. Та він одразу знищив всі мої сподівання і різко відпустив руку: - Я привів тебе у наш світ, отже несу повну відповідальність за тебе.

Знаю, зараз він не може прочитати мої думки, та схоже він і без своєї сили здогадується про те, що турбує мене. Тим часом стало дуже тихо. Я б сказала вбивче тихо. Жодного звуку не було чути. Закралася підступна підозра, що можливо я втратила слух. На щастя почула чийсь голос:

- Все чисто, всіх нарпів оглушено.

Кірос вийшов зі своєї схованки:

- Одягніть на них антимагічні наручники та доставте в казарму на допит. Вони щось шукали, огляньте речі на предмет магії, і всі об`єкти які будуть мати хоч крихту чарів заберіть з собою. Біля храму встановіть непомітне цілодобове чергування, це на випадок якщо знову спробують сюди потрапити.

Стало цікаво кому він так віддає накази. Я виглянула із-за колони та побачила інших охоронців. Всі одягнуті в однакову форму, таку, що й на мені зараз. Точну кількість так і не могла визначити, оскільки вони постійно переміщувалися. До мене підійшов Джорах:

- Ти в нормі? Я не думав, що опинимося в центрі обстрілу, трохи не розрахував місце відкриття порталу.

Не хотілося з ним говорити, але й змовчати не могла:

- Ти навмисне мене там залишив?

Він зробив невинний вигляд:

- Ні, я сам ледь врятувався. Думав, ти побіжиш за мною.

Набридли його виправдання. Складалося враження, що він убивця-невдаха. Почувалася з ним у великій небезпеці. Не знала що робити, адже всі заклопотані. Лукас з Касандрою десь зникли, Кірос все контролює та віддає накази. Якщо хочу звідси вибратися, то доведеться бути поряд з Джорахом, оскільки нікого більше не знаю.  Мій намір змінив Кірос:

- Джораху, поясни, чому ви опинилися тут?

- Ви ж наказали прибути.

Схоже в таке пояснення мій захисник не повірив:

- Я не зв’язувався з тобою. Вияснимо все пізніше, віддай свій зв`язкофон Зенону, нехай перевірить. Простеж за виходом, мені потрібна точна кількість затриманих. Адріано, залишишся зі мною, для тебе буде особливе завдання.

Джораху не сподобався такий наказ і на мій подив він посмів заперечити:

- Але Адріана мій напарник, ми маємо бути разом.