13

Трохи побувши на галявині, стала почуватися краще. Біль зник, а розпухла губа здається повернулася до звичних розмірів. Поглянула на Кіроса, який чомусь дуже радів. В його очах спалахнули блискавки. Я зрозуміла - до нас повернулася магія. Наручники на руках Кіроса загорілися та розчинилися у повітрі й замість них з`явилася сині енергетичні кулі, що влучно поцілили у нарпів, які тримали мене. Тварини впали на землю. Над Кіросом утворився великий енергетичний згусток та розділився на окремі сфери, що одночасно влучили у решту нарпів. Все сталося дуже швидко і на щастя ніхто не встиг зреагувати. Оглянувшись довкола, побачила як нерухомо лежали нарпи, їх було аж восьмеро. На своїх руках відчула теплий дотик Кіроса, який звільнив мене від наручників у яких і не було потреби, адже крім зцілювання самої себе нічого не вміла. Все ще тримаючи мене за руки чоловік поцікавився:

- Дуже злякалася?

Визнати, що відвідували припущення про смерть було соромно, але й збрехати не могла, він вже, мабуть, знову  чує мої думки тож зараз головне їх контролювати. Але цей дотик, наповнений теплом і ніжністю, змусив моє серце шалено тріпотіти, немов брала участь у біговому марафоні й непотрібні думки самі виходили на зовні. Пересилила себе та зосередилась на подіях, що відбулися, а особливо на нарпах, що продовжували лежати непорушно:

- Вони всі мертві? – з острахом запитала я. Кірос презирливо скривився:

- Так. Я не розрахував сили, хотів тільки ослабити їх, мені ж потрібний живий нарп, щоб відкрити портал у твій світ. Хоча тих двох, які тримали та били тебе вбив навмисно, ще ті покидьки. Знав, якщо скажу - ти важлива особа для імператора, то велика ймовірність, що нас відведуть до Фулвіана. Щоб створити портал потрібно вийти з антимагічної зони, тож вирішив ризикнути. – Він відірвав одну руку від моїх долонь та тильною стороною ніжно провів по моїй щоці  - Вже не болить? Не хотів, щоб той негідник тебе бив, але він наче навмисно те робив.

А Кірос наче навмисно робив ці дотики від яких я забувала про все, все втрачало свою важливість, існував лише він. Змусила себе зібратися, думати про що завгодно тільки не про об’єкт мого несподіваного обожнювання. Згадалася чашка ароматної кави, яка ж вона була смачна. Прислухавшись до своїх відчуттів нарешті відповіла:

- Біль минув як тільки ми вийшли на галявину. Як твоя нога?

Кірос забрав свою руку з моєї долоні та зняв пов`язку, яка туго стиснула його ногу. Місце укусу повністю загоїлося і не залишило після себе і сліду. Він ледь усміхнувся:

- Ще ніколи не відчув себе таким безпорадним і слабким як сьогодні. Так звик до магії, до своєї невразливості, що сприймав це як належне. Час повертатися, ще багато роботи, шкода, що всі нарпи здохли, навіть немає кого допитати.

У його словах не відчувалося жалю. Схоже в глибині душі, не шкодував про скоєне. Невже він і справді страшна людина і не дарма його усі бояться? Отак легко забрати життя в інших істот і навіть нічого не відчув. Можливо хтось з цих тварин вижив. Напевно Кірос почув мої думки оскільки заперечив:

- Не вижили, я точно знаю. – Наблизився до мене та взяв мої долоні у свої. – Крихітко, не варто мене боятися, ці істоти не люди, це монстри які їдять моїх людей. Розумієш, використовують нас як їжу. Як до таких можна відчувати жалість?

В мені боролися два протилежних почуття. Я розуміла Кіроса і була згідна з ним, але в той ж час було шкода нарпів, кожна жива душа мала шанс на існування. Не знала, що йому сказати, тому поки остаточно не розтанула від його дотику просто прошепотіла:

- Забери мене з цього місця.

Далі всі слова були зайвими. Він мовчки створив портал і яскраве світло засліпило мої очі. Ми опинилися у загальній кімнаті квартири в якій я проживала. На нас стурбовано дивилися три пари очей. Лукас швидко створив вогняну кулю:

- Хто Ви такі? – грізно запитав він. Кірос зняв з себе та мене стрічки, що маскували обличчя. Я намагалася не дивитися на нього, щоб не викликати небажаних думок які останнім часом ставали нав’язливішими. Лукас вибачився та погасив кулю. Джорах кинувся до мене в обійми:

- Адріано, нарешті, ми так хвилювалися, все обшукали, але тебе ніде не було.

Я з образою легенько відштовхнула його від себе:

- Значить не там шукали. Не наближайся до мене, ніколи, чуєш. Складається таке враження, що ти хочеш моєї смерті.

Він зробив здивоване обличчя:

- Ні, як ти таке могла подумати? Просто був впевнений, що твоя сила проявиться і від адреналіну виростуть крила.

Від його слів мені не полегшало. Занадто багато образи було на нього. Майже все що я думала і трохи більше вже від себе, озвучив Кірос:

- Чим ти думав, Джораху? Ти навіть її не підстрахував на випадок, якщо щось піде не так. А крила так і не з`явилася, вона ледь не загинула. Знаєш, що вона пережила, як налякалася? А я знаю, я відчув це. Повір ти б таке не хотів пережити. Це так ти виконуєш мій наказ оберігати її, це так ти несеш за неї відповідальність? Що ж ти за чоловік, якщо навіть не можеш захистити свою дружину? Ти не цінуєш те, що маєш. Ще раз помилишся і я тобі цього не подарую.

Джораха такі слова неабияк розлютили. Мабуть, забувши про свій страх, який він відчував перед Кіросом і набравшись сміливості, гнівно подивився в очі мого захисника: