12

- Нормально, житиму, якщо виберемося звідси.

Підвівшись на ноги  та роздивившись, я побачила простору кімнату. Добре, що легке світло, яке надходило з провалля, дозволило це зробити. Це була саме кімната, а не печера. На гладких світлих стінах викладених з чогось схожого на мармур красувалися ієрогліфи, така сама підлога та стеля, яку підтримували масивні колони. Як мені здалося висота стелі була близько чотирьох метрів, тож вилізти назовні таким самим шляхом не вийде. Вся кімната заставлена скринями. Одна з них була відкрита і в ній виднілися свічники, канделябри та інші схожі речі. Почулися голоси та щось схоже на собаче гарчання, які наближалися.

Часу на роздуми не залишалося, чоловік швидко взяв мене за руку та заховав за колоною. Я опинилася затиснутою між стіною, підпорою та Кіросом. Він так сильно притиснувся до мене, що відчувала ритм ударів його серця, пришвидшене дихання та аромат тіла, який став таким знайомим. В одній руці він тримав напоготові пістолета, а іншу обережно примостив на моїй талії. Навіть через одяг відчувалося тепло його дотику й у моєму животі наче поселилися танцюючі мурахи, що не соромлячись розбіглися усім тілом. Хлопець здавався мужнім та впевненим у собі, його спокій частково передавався мені, проте зовсім позбутися страху не вийшло. Добре, що він не чує моїх думок і не знає як я замилувалася ним. 

Нарпи підійшли до місця зсуву та насторожено оглядали його. Прозвучав грізний хриплий голос:

- Чого б це так несподівано стався обвал? Ретельно роздивіться тут все.

Моя надія, що ретельно роздивлятися не будуть, зникла, коли побачила як Кірос застосовує пістолета з якого майже беззвучно вилітають енергетичні кулі. У відповідь такі ж кулі влучали у колону за якою ми ховалися. Постріл за пострілом і на вигляд міцна підпора почала падати на нас. Схоже вона таки була не з мармуру, якась легка і пориста порода. Хлопець різко потягнув мене на себе і ми впали на підлогу, а поруч повалилася колона, яка своїм падінням викликала гучний звук та підняла в повітря пил, що здавалося століттями там накопичувався. Стало важко дихати, кашель пронизував легені, а через кіптяву, що кружляючи заповнила всю кімнату, складно щось побачити. 

На собі відчула гострі пазурі, які жорстко витягнули мене нехай і з випадкових, але таких солодких обіймів Кіроса. Опинилася у лапах рудого нарпа, від якого доносилися неприємні аромати. Він приклав до моєї голови зброю, а руки боляче скрутив та міцно тримав за спиною. Кірос устиг підвестися на ноги й прицілитися у цих тварюк. Позаду почулися швидкі кроки, напевно прибувала підмога, проте по гучним крикам здавалося, що бігла ціла армія. Побачила, як нарпи прицілилися у Кіроса, а той що тримав мене висунув ультиматум:

- Кинь зброю, інакше я вб`ю її.

Гарантій, що він не зробить цього навіть за виконаних умов не було. Схоже хлопець це чудово розумів, але трохи замешкавшись та оцінивши ситуацію, все ж впустив пістолета на підлогу, на нього ж теж навели приціл. Це вперше я чула як говорить нарп. Чомусь досі думала, що вони не розмовляють, лише гарчать  чи виють, чи що там роблять тварини, їх же так називали. Хоча після говорючого Барсіка я не повинна дивуватися. Попри складну ситуацію в очах Кіроса так і не побачила страху, лише тривогу, що вдало маскувалася під байдужим виглядом обличчя.

Кремезний нарп підійшов до чоловіка та кулаком вдарив його по щоці. На допомогу монстру підійшов ще один і вони одягнули руки хлопця у срібні наручники та повалили його на коліна вдаривши на рану, що знову почала кровоточити. Від побаченого у мене закололо в серці.  Навіть у такій ситуації Кірос не опускав голову і з презирством дивився на ворогів. Складалося враження, що то він їх полонив, а не навпаки. До мене наблизився нарп із нанизаним на шиї намистом з гострих ікол:

- Хто Ви такі, хто підіслав Вас сюди?

Від страху у мене онімів язик, нічого не могла сказати. Я й не знала, що йому говорити, щоб не зашкодити нам. Кинула благальний погляд на Кіроса. Поки я відмовчувалася, нетерплячий нарп вдарив мене по обличчю, яке одразу запалало від болю:

- Розповідай, а то гірше буде.

Його голос перейшов майже на крик, а руки готувалися до наступного удару. На щастя вступився Кірос:

- Вона не може говорити, дівчина німа. Сильний маг її прокляв, ніхто не може повернути їй голос.

Тепер хоч дурницю не ляпну. Нарп перевів здивованого погляду на хлопця:

- У такому разі відповідатимеш ти, а якщо ні – то мої удари, які ставатимуть все сильнішими, отримуватиме твоя дружина.

Як прозвучав мій статус мені сподобалося. Справді, краще було б бути дружиною Кіроса ніж Джораха, але перед можливою смертю мені щось не про те думається. Чоловік заперечив:

- Вона мені не дружина, тож як за сильно ти її битимеш - байдуже. Навіть німа вміє дошкулити, сам неодноразово мріяв ударити її, тож вважай, що виконуєш моє бажання.

Почувши таке, нарп з насолодою спостерігаючи за реакцією полоненого, вдарив мене знову. Щока затерпла та ще більше запалала. Немов сам вогонь виконував свої піруети. Міміка Кіроса була незворушною, жодний м`яз не виказав його хвилювання, якщо звичайно воно було. Хотілося вірити, що це лише така гра.  Вони помітили на моїй руці руну та перевірили її наявність у хлопця. Пересвідчившись, що ми й справді не подружжя мій кат знову розпочав допит:

- Розповідай як дізналися що ми тут?