10

Якось насмішкувато описав мою зовнішність. Ага, подобаються, саме тому вирішив сховати мене під маскою. Проте я в боргу не залишилася і теж мовила гостреньке слівце:

- Якщо так, то і мені подобаються брюнети з синіми очима та щетиною на обличчі. – Більш детально описала його. Озвучила правду, але йому про це знати не обов’язково. Він солодко усміхнувся:

- Але сьогодні станемо іншими. Ти маєш рацію, треба обрати менш ефектну зовнішність, будеш не такою помітною.

Тоді слід залишити мою. Та Кірос все ж обрав мені вигляд блондинки, але не таку красиву як попередня. Мою форму охоронця довелося змінити на простеньку сукню, що як варіант одягу була доступна на поясі. Сам залишився шатеном з випуклими вилицями та гострим носом і ми скористалися порталом. Опинилися у великому приміщенні, де було досить людно. Всі спілкувалися, сміялися та веселилися. Ми пройшли вглиб холу та зупинилися перед сірими дверима. Кірос приклав картку, яка була схожа на нашу пластикову і ті відчинилися. Всередині невеликої кімнати простягнулася сіра доріжка. Хлопець простягнув мені дивні широкі окуляри:

- Любиш дивитися фільми? – я невпевнено кивнула: - Зараз станеш героїнею одного з них. Який жанр фільму тобі обрати? – Не дочекавшись моєї відповіді, вирішив сам - Для першого разу думаю підійде детектив.

Одягнувши окуляри, я потрапила у світ кіно, де мені дісталася роль детектива. Кірос був моїм напарником і ми розкривали злочин. Все було дуже реалістично, інші люди та події. Навіть коли пішов дощ, здавалося, що і справді відчуваю вологі краплі на своїй шкірі. Персонажі вміло відповідали на мої поставлені запитання, хоч інколи я навмисне питала про щось божевільне, щоб перевірити їхню реакцію та заготовлені репліки. На кожну мою імпровізовану витівку знаходилася гідна відповідь чи вчинок. Кірос успішно виконав роль суворого детектива і ми розкрили злочин та арештували убивцю. Після такого фіналу зняли окуляри й з людного мегаполіса знову повернулися у маленьку кімнатку. Побачивши мій захват, хлопець залишився задоволеним. Я поцікавилася:

- А якби це була мелодрама, у тебе була б роль мого коханого?

Куточки його губ ледь помітно піднялися до верху і після коротких роздумів відповів:

- Не виключено. Ми самі обираємо бажану роль і кількість героїв. Можна і цілою групою грати, а можна і самому.

Пошкодувала, що ми не обрали мелодраму, мабуть, з нього вийшов би чудовий головний герой. Швидко відігнала від себе ці думки, які вперто переслідували мене. Покинувши кімнату та минувши хол, ми знову скористалися порталом і опинилися у величезному приміщенні, в центрі якого знаходилася дивна річ. На вигляд це була гігантська глибока тарілка з напівкулею по центру. Якщо колись на Землю прилітало НЛО, то напевно саме на такій тарілці. Коли ми зайшли всередину цієї тарілки то мої здогадки підтвердилися. Це справді був транспорт для польотів на чотири місця зі скляним куполом, завдяки чому відкривався кругозір на всі триста шістдесят градусів. Кірос допоміг мені сісти на чорне крісло та пристебнутися. Я помітила, що підлога теж прозора. Він зняв з мене стрічку, яка змінювала зовнішність:

- Такою ти мені більше подобаєшся. – Своїм коментарем змусив мене зашарітися. Відхилився та впевнено поцікавився: - Готова до польотів? Чи після ранкового падіння така екскурсія не для тебе?

- Готова – з упевненістю відповіла я. Поруч з Кіросом почувалася у безпеці. - В разі чого ти ж мене врятуєш, правда?

- Навіть не сумнівайся в цьому – запевнив мене, зняв з себе ошийник і знову став собою. Поклав руки штурвал цього транспорту. Двері приміщення відкрилися, тарілка повільно піднялася в повітря. Рухалася безшумно і вилетівши з гаража, пришвидшилася. Моїм очам відкрився неймовірний краєвид. Місто з високими однотипними будинками, вузькими вуличками, що з висоти нагадували тонкі смужки, крихітними скверами та трохи більшими парками. Зрідка виднілися невисокі самотні великі будинки посеред площ. В центрі міста на невеликому пагорбі знаходився імператорський палац, на території якого розмістився сад, басейн, фонтани на охайних газонах та багато підсобних приміщень. Наскільки я зрозуміла ми вирушили саме з нього, а круглі вікна у кімнаті Кіроса зайвий раз це підтверджують. На всякий випадок вирішила уточнити:

- Ти живеш у палаці?

Хлопець хитро зміряв мене поглядом:

- Можна і так сказати. Здебільшого я там працюю.

- Отже, ти знайомий з імператором?

Після невеликої паузи він неохоче зізнався:

- Знайомий. Я поки що не можу сказати свою посаду, він заборонив. Але з часом ти про все дізнаєшся. Не ображайся, добре?

Судячи з того як його боялися, раніше були підозри, що Кірос і є той самий імператор. Але тепер, коли він фактично відкинув мою здогадку, підтвердивши знайомство з володарем, його посада досі залишається загадкою. Якщо краще подумати, то і в те, що Кірос імператор, не дуже вірилося. Явно замолодий для такої посади, а ще завжди ходить без охорони, сам бере участь у битвах з нарпами, ризикує своїм життям, отже точно навіть не родич імператорській сім`ї, адже повелитель не дозволив би так наражатися на небезпеку комусь зі своєї рідні. Можливо вийде хоча б щось дізнатися про їхнього керівника:

- Чому імператор поставив такі обмеження щодо мене, ми ж навіть не знайомі?

Трохи подумавши, хлопець відповів: