Вдає з себе великого боса. Може нарешті дізнаюся, що в нього за таємна посада така. Проте не встигла нічого відповісти як відкрився портал і ми опинилися у невеликій кімнаті. По центру стояв стіл, застелений мереживною скатертиною та білі дивани навколо нього. Сівши на один з них, відчула, що він повторював обриси тіла додаючи комфорту. Як тільки ми примостилися, одразу на всіх чотирьох стінах змінився пейзаж і перед очима з`явився дуже реалістичний морський пляж. Зі стелі підлетіла невеличка таця, на якій майоріли голографічні зображення страв. Я поцікавилася:
- Ми в ресторан прийшли?
- Можна й так сказати. У твоєму світі, мабуть, й так це називається. Якщо хочеш можемо змінити пейзаж.
Їхні технології вражали. Нам до таких ще багато працювати. Я поспішила з відповіддю:
- Не треба й цей гарний. Може підемо звідси? Я просто не маю чим заплатити, грошей мені не видали, напевно ще не заробила.
Він гнівно просвердлив мене поглядом:
- Не хвилюйся про це, я пригощаю. І як тільки тобі спало на думку, що в кінці виставлю рахунок? То фрукта боїшся їсти з моїх рук, то тепер таке заявила. Крихітко, ким ти мене вважаєш?
Самовпевненим, нахабним … змусила себе перервати думку і лише тихо попросила вибачення. Розглядаючи зображення страв, здивувалася:
- А нам хіба не бруски принесуть?
- Ні, тут готові страви. Бруски – це дешеві замінники справжньої їжі. Вони калорійні та вітамізовані, але зроблені штучно.
Кірос обрав бажані страви. Оскільки у місцевій кухні я не експерт, то цю місію довірила йому, попередивши, що я вегетаріанка. Надіюся змилується над мною та обере щось смачне і я не куштуватиму тварин чи інших істот на кшталт Барсіка. Майже одразу таця знову з`явилася уже з готовими стравами. У моїй тарілці були червоні та зелені шматочки чогось покриті соусом. З невеликим острахом спробувала їх. Дивний смак, але мені сподобався. Хлопець уважно спостерігав за моєю реакцією, але сам ще нічого не скуштував зі своєї порції:
- Як тобі? Відгадав твої смаки?
Якось підозріло дивиться. Невже й справді Барсіка згодував? Боязко запитала що це.
- Тільки овочі, без м`яса. Хочеш спробуй мою страву, можливо більше сподобається, вона теж вегетаріанська.
У його тарілці виднілося жовте пюре та щось зелене, довгасте. Придивившись, впізнала спаржу. Нашу звичайнісіньку спаржу! Було незручно куштувати з його тарілки, але цікавість перемогла і я переконалася, що то справді спаржа. Побачивши мою радість Кірос замовив ще страви, які заповнили весь стіл. Змусив спробувати кожну, серед яких впізнала картоплю, моркву, квасолю, помідори та капусту. Здається були вироби з борошна, чимось нагадували макарони, але у вигляді тоненьких квадратиків. Наївшись досхочу в тарілках залишилася їжа, яку не змогли з`їсти. Всупереч цьому хлопець запропонував десерт від якого змушена була відмовитися. Тоді він вирішив замовити напої. Я попередила:
- Замовляй що завгодно тільки не акентус.
- Акентус? Що ще за акентус? – чомусь здивувався Кірос. Я здивована не менше пояснила:
- Зелений напій, його щовечора дає пити Джорах, але він мені не подобається, проте ніяк не наважуся зізнатися.
- Справді? Ніколи раніше не чув про такий напій, треба буде до вас зайти та скуштувати його.
Я розсміялася. Уявила як Кірос морщиться від того кислого присмаку:
- Не треба, він не смачний. Ти нічого не втратив, якщо не чув про нього раніше. Краще на каву зайди, але на жаль у нас її немає. Мабуть, у вашому світі вона відсутня.
Хлопець про щось задумався і нічого не відповів. Замовив напої, які з блискавичною швидкістю з`явилися на столі. Я не повірила власним очам. Перед мною стояла чашка омріяної чорної кави, яка своїм ароматом заповнила кімнату. Зробила жаданий ковток і згадала як скучила за цим смаком:
- Виявляється кава тут є! Така ж як і у нас. Всі ці дні мріяла про неї. Дякую!
Кірос загадково посміхнувся:
- Насолоджуйся! А що ти ще любиш пити?
Я розповіла йому про свої смаки навіть не уявляючи чи розуміє він про що йде мова. Хлопець тільки кивав та вдавав, що все розуміє, але у мене закралися сумніви щодо цього, оскільки коли почула про його улюблені страви та напої, то уявлення не мала що то таке. Ще трохи поговоривши та відпочивши, Кірос запропонував залишити це місце та трішки розважитися, але перед тим необхідно змінити зовнішність. Він одягнув на свою шию стрічку, що більше схожа на ошийник. Його обличчя змінилися. Перед мною стояв високий блондин з такими ж синіми очима:
- Якщо бажаєш обличчя можна підібрати інше, тобі ж на мене дивитися. Тут ще два варіанти.
Він доторкнувся до стрічки й замість блондина з`явився брюнет, а пізніше шатен. Стрічка могла створити три різних обличчя, але очі при цьому залишалися незмінними. Найбільше мені подобалося справжнє обличчя Кіроса, але про це я змовчала, та й взагалі засумнівалася, що то його істинний вигляд. Можливо то маска і тепер зрозуміло чому він такий красень. Вирішила запитати:
- А я бачила твоє реальне обличчя?
- Ні, насправді я старий дідуган покрий зморшками. – Ну добре хоч не жінка. Цікаво б поглянути на нього без цих ілюзій. Хлопець розсміявся: – Жартую, це я вперше перед тобою одягнув чуже обличчя, завжди ходив зі своїм. Хочу нормально відпочити, а якщо мене впізнають, то цього зробити не вийде. Тобі теж не завадить маска, якщо ховатися, то вже щоб точно не впізнали.