8

Заплющила очі, щоб не бачити асфальту на який впаду. Відчула під собою тепле тіло та мужні руки, що схопили мене. Падіння припинилося. Я прислухалася і зрозуміла, що лежала на чомусь приємному, рідному, знайомому, проте все ще моторошно було розплющувати очі. Охопилася руками за це щось і міцно трималася, боялася відпустити. Моє тіло трусилося від страху. Невже вже все, померла? 

- Не надійся крихітко, не дозволю тобі померти.  – Впізнала голос Кіроса й одразу полегшало. Він обійняв мене та, погладжуючи моє волосся, заспокоював: - Ти у безпеці, на землі, більше не падаєш. Все добре, чуєш?

Я ще сильніше притиснулася до його тіла. Боялася, що якщо віддалюся від нього, то знову падатиму. Тремтячим голосом попросила:

- Благаю не відпускай мене.

- Нізащо. Чуєш, нізащо тебе не відпущу. Якщо потрібно буде – триматиму тебе вічність. – Від таких слів по спині пробігся вітерець і ніби кожна клітинка в мені закружляла у нестримному танці. Поруч з ним почувалася захищеною. Відчувала кожний удар його серця, що швидким темпом відбивало ритм, приємний аромат тіла, що розбурхував уяву та теплі дотики рук, що так трепетно пестили моє волосся.

Такі обійми заспокоювали й не хотілося звільнятися з них. Це вперше я прилипла до хлопця так надовго. Адреналін все ще вирував у мені. Не знаю скільки минуло часу поки я наважилася підняти повіки. Трохи підвівши голову, наші погляди зустрілися. Його очі нагадували океан під час шторму, а пухкі уста захотілося спробувати на смак.

Згадала, що він чує мої думки й одразу стало дуже соромно. Я швидко відсахнулася від Кіроса та сіла на фіолетову траву. Довкола все буяло травами, позаду височів ліс, а попереду текла спокійна річка на березі якої ми розмістилися. Повітря наповнював спів пташок, який здавався знайомим. Відганяючи свої сороміцькі думки, поспішила промовити:

- Вибач, здається я тобі все тіло віддавила.

Хлопець підвівся та примостився поруч:

- Зовсім ні. Ти ж легка як пушинка. Така маленька і тендітна, справжня крихітка.

Своїми словами ще більше засоромив мене:

- Дякую, що врятував. До речі, як ти опинився там?

Чоловік відкинувся трохи назад і лише тепер я помітила, що з одягу на ньому тільки довгий сірий халат, а чорне волосся було вологе. Ще не бачила його у такому вигляді, це ж що він робив? На щастя Кірос прояснив ситуацію:

- Я тільки прийняв ванну, а ти так голосно кричала у моїх думках, що неможливо було не почути. Одразу відкрив портал і схопив тебе перенісши сюди. І тобі не потрібно соромитися своїх думок, вони мені подобаються.

Аякже, подобаються. Саме тому сказав мені думати про власного чоловіка. Я поспішила перевести тему:

- А на відстані думки ти також чуєш?

- Ні. Досі такого не траплялося. Це вперше я почув твої думки й твій страх на такій дистанції. Ти так кричала у моїй голові, що не сила була витримати.

Я винувато похила голову і тихо прошепотіла:

- Вибач. І за вчорашнє вибач, я наговорила зайвого.

Куточки його вуст піднялися високо вгору й обличчя розплилося у чарівній усмішці, яка здається своїм сяйвом засліпила все навколо:

- Нічого, вчора ми всі були знервовані. Як так вийшло, що ти впала з хмарочоса?

А він не знає? Невже Джорах сам до такого додумався?

- Джорах мене зіштовхнув, думав, що у мене виростуть крила. - Після почутого Кірос дуже розгнівався. Його губи стиснулися в тоненьку смужку, а сам зблід. – До речі, про що Ви вчора розмовляли?

І навіщо запитала? Все одно правди не скаже, або щось придумає, сам же бажав поговорити на одинці, отже не хоче, щоб я знала:

- Про тебе – така відповідь мене здивувала. – Я поклав на нього усю відповідальність за твоє життя, він мав дбати про тебе, а натомість сам мало не вбив. Для розкриття крил потрібно більше часу, не хвилюйся, вони виростуть згодом.

Та чи потрібно це мені? Після сьогоднішнього атракціону літати ще довго не зможу і напевно у мене виникла фобія висоти. Добре, що хоч зараз відчуваю землю під ногами. Оглянувшись довкола, здивувалася:

- Як ми опинилися у цьому місці?

- Через портал, коли тебе спіймав потрібно було кудись переміститися, інакше могли обоє зустрітися з асфальтом. Часу на роздуми не було, тож навмання налаштував портал сюди.

А це досить романтичне місце. Виявляється і в цьому світі є гарні краєвиди. Мабуть, приємно тут сидіти в обіймах коханого та милуватися зоряним небом. Крос похмурнішав:

- Давай відправлю тебе назад на квартиру, у мене ще багато справ. Чи ти бажаєш на хмарочос до Джораха?

Ніби дуже зайнятий.  Викроїв хвилинку зі свого напруженого графіка та врятував мене. І на тому дякую. Від моїх думок в нього мозок вибухне. Ще й знущається з мене, знову на хмарочос поверне, щоб ще раз Джорах зіштовхнув. Хоча, якщо Кірос так само врятує, то можна і туди. З острахом подумала, що треба навчитися контролювати свої думки:

- Ні, Джораха я бачити не хочу, вже краще на квартиру, де я знову буду полонянкою вашого імператора.

Він підвівся на ноги, простягнув руку і допоміг підвестися мені: