7

Змахнувши рукою, він відкрив портал та розчинився у ньому. Джорах виказав своє обурення:

- Ти не можеш бути стриманішою у розмові з ним? Навіть не уявляєш з ким розмовляєш. Я дивуюся як за такі зухвалі слова він не перетворив тебе на попіл. Будь обачнішою з ним.

Не хотілося нічого йому відповідати, тож просто змовчала. Через слова Кіроса всі дивилися на мене ображено і між нами відчувалася напруга. Лукас відкрив портал і я, взявши транформа собі на руки, перемістилася до квартири, де поспішила до своєї кімнати. Була морально розчавлена, почувалася у цьому світі чужою і нікому не потрібною, а факт того, що ватажок нарпів хоче мене вбити ще більше заганяв у депресію. Можливо я й перебільшила у звинуваченнях Кіроса, якщо подумати, то не такий він і поганий. Нахабний і самовпевнений – так, але зла в його душі не відчувалося. Але відколи я стала експертом зі зла? Можливо воно в нього виходить аж за край. Не може у володаря таких чистих очей бути чорна душа, принаймні не бажала в це вірити. Почувалася дуже самотньою і здається єдиний мій друг зараз скрутився калачикам у мене на колінах та задоволено муркоче. Щоб відволіктися від депресивних думок, вирішила поговорити з ним:

- Тебе як звуть? Не називати ж трансформ.

Кіт підвів голову та зацікавлено подивився на мене:

- Як побажаєте володарко!

Це почало дратувати, тому попросила:

- Називай мене просто Адріана. Без володарок, повелительок і звертайся на ти.  У тебе ж є ім`я?

Кіт зіскочив на підлогу та всівся біля моїх ніг:

- Всі попередні господарі кликали трансформ.

Не гоже так з розумною істотою тож треба ж якось назвати:

- Обери собі ім`я.

- Для мене буде честь, якщо ти мене назвеш.

Як же його назвати? Сама придумала собі головний біль.

- У нас тварин називають Мурчик, Барсік, Сірко…

Він перебив та замуркотів від захвату:

- Барсік мені подобається! Хай буде Барсік.

Хм…але ж то більше для собаки підходить. Вирішила не розчаровувати й погодилася з цим іменем, зрештою сама запропонувала не подумавши:

- А на людину чи нарпа вмієш перетворюватися?

- Ні, тільки на тварин. Нарп це ж не тварина, дивно, що ти про це не знаєш.

Так, я багато чого не знаю. Згадала за свій м’яч інформації й вирішила його почитати, все ж Барсіку довіряти не було підстав. Можливо серед ночі виконає наказ Фулвіана та задушить мене. Проте те, що я дізналася про цих істот з книги це виключало. Вони були вірні своїм господарям і змушені виконувати їхні бажання, навіть попри власну волю. Істота, що врятує його від смерті, тим самим подарує нове життя і стає новим господарем. Власне, це єдиний шанс змінити володаря. Без повелителя вони помирають. Дивувало, що харчуватися їм не треба було. Зовсім. Отримували енергію від сонця, наче рослини. Зручне вміння, хотілося б так само.

Тільки згадала за їжу як почувся комп’ютерний голос який сповістив про прихід Джораха. Впустивши його, побачила, що він прийшов з тацею на якій виднілися дві тарілки з брусками та напоями. Він промовив:

- Вирішив повечеряти з тобою наодинці. Ти ж не проти?

 Я не заперечувала, оскільки між нами залишилося багато не сказаного. Хотілося нарешті з`ясувати наші стосунки й не зважаючи на образи стати дружиною не тільки офіційно. Ділити з ним кімнату я ще не була готова, але бажала зробити крок до примирення. Він створив стіл зі стільцями та запросив до вечері, при цьому зневажливо прогнав трансформа:

- Геть з кімнати, блохастий.

Таке звертання мені не сподобалося, тож коли той залишив нас на самоті я зробила зауваження. Джорах лише невдоволено буркнув:

- Він же мало тебе не вбив.

- І ти теж – не подумавши пирскнула я. Хоча у моїх словах звучала правда, та він вдавав ображеного. Почав виправдовуватися:

- Це інше. Я ж знав, що ти зцілишся і перевірив швидкість твоєї регенерації, щоб оцінити шанси. Сонечко, невже ти досі гніваєшся?

При цьому подивився таким винуватим поглядом, що моє серце розтануло. В глибині душі знала, що він не може бажати мені зла і є напевно єдиною людиною тут, якій можу довіряти на сто відсотків. Адже якщо я помру, то зменшиться його сила і якщо він і справді має до мене почуття, то точно не нашкодить. Проте озвучувати йому таке не збиралася, вдавала ображену:

- Більше такого не роби.

- Не буду – пообіцяв він та поклавши тацю на стіл, обійняв й поцілував мене.  Його дотики стали звичними і вже були такими рідними, такими своїми. Закінчивши поцілунок, Джорах сів вечеряти. Я трохи розчарована, адже хотілося б, щоб ці поцілунки тривали довше, але все ж приєдналася до нього. За вечерею поцікавилася:

- Отже, у подружжя однакова сила так? – він зацікавлено поглянув на мене. Я продовжувала свою думку: – У теж має бути регенерація і можемо це перевірити.

Від моїх слів Джорах захлинувся їжею. Не бажає, щоб я перевірила ступінь його регенерації. Відкашлявшись та заспокоївшись, промовив:

- Так, але у мене вона з`явиться трохи пізніше, як і у тебе пізніше виростуть крила. На розвиток сили потрібен час. Ти б обачніше ставилася до того трансформа, якийсь він підозрілий.