5

Джорах, забувши про моє існування, миттю зіскочив на ноги. Винувато похилив голову та швидко одягнув на себе пояс, що трансформувався в одяг. Кірос не відводячи від мене пильного погляду, наказав:

- Негайно збери всіх у загальній залі.

Чоловік покірно послухався та поспішно покинув кімнату. Своїм вчинком викликав в мені шквал обурення. Як він посмів? Отак просто залишив мене напівоголену наодинці з цим нахабою. Він, наче собаці, кинув мені мого пояса:

- Не це шукаєш?

Мене переповнював сором, та намагалася ні про що не думати, адже пам’ятала про його здатність чути думки. Спокійно взяла пояса з ліжка та одягла на себе, перетворюючи його у форму охоронця. Весь цей час Кірос не зводив з мене очей, наче справді вважає, що йому все можна. Стало цікаво хто  він такий, що від одного його слова мій чоловік мене залишив. Одягнувшись, я підійшла до нього ближче, намагалася бути такою ж нахабною як і він. Несподівано для себе розпізнала у глибині його очей біль. Йому боляче зараз і я це відчувала. Наче це в моєму серці утворилася безодня і вирвали частину душі. Щось відбувається і дуже важливе, якщо він увірвався у кімнату та зчинив такий переполох. Хлопець тихо промовив:

- Крихітко, що ти коїш?

У його голосі відчувався докір. Невже сміє мене у чомусь звинувачувати? Я впевнено відповіла:

- Думаю про свого чоловіка, ти ж цього хотів?

Чомусь мій співрозмовник підвищив тон розмови:

- Я сказав, щоб твої думки були про Джораха, а не… – обірвав себе на пів слові. Зробивши паузу, продовжив: – проте неважливо.

Різко розвернувся та покинув кімнату. І що це щойно було? Наче якась невидима сила змусила мене так поводитися з Джорахом. Згадавши все, стало дуже соромно за себе. Знайомі лише два дні, а я з ним така розкута. Про це буду думати пізніше мене ж, мабуть, усі чекають. Поспіхом зібрала волосся у високий хвіст та попрямувала до загальної кімнати.

Не встигла з`явитися як Лукас зробив зауваження:

- Знову спізнюєшся.

Удала, що не почула і стала біля Джораха, схопивши чоловіка за руку. Хоч ще й злилась на нього, але зараз необхідна його підтримка. Кірос гнівно глянув на нас, мовчки розвернувся та відкрив портал, у який усі зайшли. Опинившись в іншому місці, перед очима постало нічне місто. Такі ж скляні будинки, які бачила сьогодні зі свого вікна. В голові почало паморочитися,  одразу забракло кисню. Намагалася дихати ротом та спіймати ковток повітря. Проте не змогла, відчувала, що задихаюся. Джорах спробував мені допомогти:

- Дихай, вдих – видих.

Проте нічого не виходило. Кірос, дивлячись на це все, не витримав та підійшов до мене:

- Ну хто так відновлює дихання? - Він взяв мене за руки, нахабно посунувши Джораха, але той і так навіть не думав опиратися. - Дивись мені в очі. Робимо вдих через ніс, видих через рот. Давай разом, вдих – видих.

Його дотик рук заспокоював, а ця синя безодня в очах викликала блаженство. Прислухалася до нього і ми дихали в унісон, повітря надійшло до легень і мені полегшало. Які ж все-таки красиві у нього очі, наче дивлюся на  морську гавань. Тиху, спокійну гавань. Вони ніби гіпнозували мене, неможливо відірватися. Отямившись, подумала, що, мабуть, цей нахаба знову читає мої думки, оскільки його обличчя витягнулося в самовдоволеній усмішці. Мої підозри справдилися:

- Крихітко, це від мене не залежить. Я просто їх чую і все.

Як я пізніше дізналася, він обманув. Насправді міг вимкнути дану функцію, але не хотів. Я засоромилася своїх думок, швидко висмикнула свої руки, тихо подякувала та наблизилася до Джораха. Чоловік ніби цього й чекав, ніжно обійняв мене за талію та чмокнув у вуста, всім виглядом показуючи, що я його. Поводився як тварина, яка мітить свою територію. Це мені не сподобалося, але змовчала. Коли закінчилася ця вистава Кірос розпорядився: 

- Розділимося на дві групи, обійдемо квартал і зустрінемося тут. Джорах з Лукасом, а я піду з дівчатами. Таким чином найкраще перерозподілимо сили.

Всі беззаперечно виконали його наказ. Розлучивши мене з Джорахом, він довів, хто тут головний. Ми попрямували вздовж вулиці, яку освітлювали яскраві лампи, що висіли у повітрі та прямували слідом за нами. Кассандра рухалася насторожено, щось видивляючись удалині, а Кірос йшов спокійно, наче просто прогулюється вулицею. Він навіть не хвилювався, я відчувала це. Мені хоч і сказали тримати пістолет на готові, та чомусь була впевнена, що нарпа ми сьогодні не зустрінемо. Високі будинки наче будувалися під копірку, занадто схожі між собою, тож милуватися архітектурою не вийшло.

Обнишпоривши вулиці, так і не зустріли жодної людини чи тварини, ми повернулися до того місця звідки стартували. Інша група теж нічого не виявила. Кірос трохи подумавши промовив:

- Дивно, був сигнал про порушення сфери в цьому місці. Можливо не змогли пробити захист.

Всі як завжди погодилися з його думкою  і ми вирушили назад до нашої квартири. В портал заходила боязко, пам`ятала про неприємні відчуття, що супроводжують після такої подорожі. Цього разу перенесення відбулося дещо легше, і я сама змогла відновити дихання. Здалося, що вловила розчарування з боку Кіроса. Знову чимось невдоволений, напевно марною нічною вилазкою.  Попрощавшись, всі порозходилися по своїм кімнатам готуватися до сну, оскільки було вже досить пізно.