55.

Ми просиділи на стадіоні ще трохи. Говорили про дурниці, Денис тримав мене за руку, і я намагалася триматися, щоб він не помітив, як у мені все ще вирує буря.
А потім неквапливо пішли в напрямку мого будинку. Він обійняв мене на прощання, а я зарилася обличчям у його светр і вдихнула знайомий запах.

— Дякую, що прийшла сьогодні, — тихо сказав він мені в волосся. — І що погодилася на озера. Я вже почну шукати нормальне житло.

— Не треба нічого надто дорогого, — мимоволі вирвалося в мене. — Я ще з мамою поговорю, щоб хоча б частину…
Денис перебив, відсторонився і подивився мені в очі й легенько всміхнувся.
— Злато. Просто довірся мені в цьому, гаразд? Я хочу, щоб нам було добре.

Я кивнула, хоч і відчувала ніяковість. Він поцілував мене — спочатку ніжно, потім глибше, і на кілька секунд я дозволила собі розтанути в цьому поцілунку, коли відсторонився, і в його погляді було стільки ніжності.
— Напиши, мені ще сьогодні і не думай забагато, добре?

— Добре, — збрехала я.
Коли я зайшла в квартиру, Юля вже була вдома. Сиділа на кухні з чашкою чаю і  наминала пироги. Побачивши мене, вона одразу звела брови.

— Ого, в тебе обличчя наче ти вантажником працювала. Що сталося?
Я сіла навпроти і Юля мовчки налила мені чаю.

— А Катерина Гаврилівна…

— Вморилася з пирогами, я запропонувала допекти і вона пішла лягла і заснула. — перебила вона мене, пояснюючи. — То що в вас там?

— Ми з Денисом… поговорили. Він запропонував після сесії поїхати відпочити.
Юля повільно відклала телефон, який перед цим зацікавлено розглядала.

— Куди?

— На Шацькі озера. Я сама вибрала. Карпати далеко і дорого, а там ближче…

— Ну я б не сказала, що там буде дешевше. — обрадувала вона мене.

— Прекрасно просто.

— А ти погодилася? — здивувалася подруга.

— Погодилася, — я обхопила чашку руками. — Він так хотів.

Юля якийсь час мовчала, розмішуючи чай, хоч там уже давно не було цукру.

— Злато… ти ж розумієш, що хлопці часто пропонують «поїхати відпочити», коли хочуть нарешті  затягнути в ліжко? — я здригнулася від її слів.

— Юль, він не такий і…

— Ага, він «не такий». Він син багатого дядечка, який уже приходив до тебе на роботу і майже відкритим текстом сказав, що ти йому не рівня. А тепер раптом романтична поїздка на озера? Де одна кімната, одна ліжко, романтика ти під боком і це зручно. Тобі так не здається? — я відвела погляд у вікно. — Ти зараз в такому стані, що готова повірити в будь-яку казку. Просто будь обережна і поїдь, якщо дуже хочеться, але не розслабляйся повністю, але не думай, що після цього все стане ідеально. Його батько нікуди не дінеться.
Я мовчала і в горлі знову стояв знайомий клубок.
Частина мене знала, що Юля має рацію, але інша вперто хотіла вірити Денису. І навіть це бажання близькості, яке мене лякало мене, чомусь здавалося чимось зовсім природним.