41.

Я відкрила чат і кілька секунд просто дивилась на наше листування.

Там було так багато повідомлень від Дениса. Його дурних жартів, голосових, наших селфі і купа приємних слів і компліментів з додаванням смайликів .

Я швидко надрукувала:

«Ти живий там взагалі?»

Юля одразу полізла дивитись через моє плече.

— Ой, почалось.

— Відчепись.

— Ні. Тепер це і мій серіал теж.

Я фиркнула й відсунула телефон подалі, але сама продовжувала дивитись на екран. Повідомлення прочиталось майже одразу, але відповіді не було.

Я нервово закусила губу.

— Так, це вже підозріло, — пробурмотіла Юля. — Зазвичай він тобі за три секунди відповідає, особливо якщо є шанс пофліртувати.

— От і я про це.

Минуло ще секунд двадцять, перш ніж телефон нарешті завібрував.

«Живий. На роботі завал.»

Я автоматично нахмурилась.

Сухо. Надто сухо для Дениса.

Зазвичай там уже було б щось типу: «Сумувала за мною, маленька?» або «Ти вирішила перевірити чи я не помер від любові до тебе?»

Юля теж це помітила.

— Мда. Погано.

— Що погано?

— Він навіть не підкатує. Це серйозно.

Я тихо видихнула й швидко надрукувала:

«Все нормально?»

Цього разу відповідь прийшла майже одразу.

«Так. Просто батько зранку виніс мозок.»

Я завмерла, а Юля одразу посерйознішала.

— Ну от, — тихо сказала вона. — Я ж казала.

Я дивилась на повідомлення й  відчула, як всередині все неприємно стиснулось.

Мені страшенно не подобалась сама думка, що хтось може робити Денису боляче. Особливо після того, яким він був учора.

Я швидко написала:

«Сильно посварились?»

Він довго друкував. Навіть занадто довго. Потім зверху з’явилося: «Денис друкує…» І зникло, а потім знову з’явилось. Я вже почала нервувати, але десь через хвилину прийшла відповідь:

«Забий. Не хочу про нього говорити.»

Я повільно видихнула, бо це мені не подобалось.

Юля уважно дивилась на мене.

— Що пише?

Я показала їй екран.

Вона тихо цокнула язиком.

— Ну, виглядає так, ніби там реально щось серйозне.

Я мовчала кілька секунд, а потім знову подивилась на телефон і пальці самі надрукували:

«Тоді давай сьогодні після роботи побачимось.»

Відповідь прилетіла майже миттєво.

«Ти зараз офіційно намагаєшся врятувати мій день?»

Я мимоволі усміхнулась.

«Може бути.»

Кілька секунд нічого не приходило, а потім телефон знову завібрував.

«Блін, Злата.»

«Що?»

«Я зараз приїду до тебе прямо зараз й буду цілувати за те, що ти існуєш.»

Я закотила очі, відчуваючи, як щоки все одно починають горіти.

— О, все, — одразу простогнала Юля. — Денис повернувся. Знову почав свої шлюбні танці.