34

Я так тішилася тому фільму, ніби мені було років десять. Ще два дні тому думала, що піду на нього аж післязавтра, коли нарешті буде нормальний вільний вечір, без роботи й біганини, а тут Денис просто взяв і купив квитки і лише дивувалася, бо ми ж навіть нормально не говорили про той фільм.

Я просто десь колись мимохідь згадала, що хочу його подивитися. А він запам’ятав. І це було мега-приємно, адже одна справа, коли хлопець робить щось очевидне. І зовсім інша, коли пам’ятає дрібниці, на які ти сама вже майже не звертаєш уваги.

Я усміхалася всю дорогу до залу, як дурна, поки не зрозуміла, що наші місця були на останньому ряду.

Я повільно перевела погляд на Дениса. Потім ще раз на квитки. Потім знову на нього.

Він зробив максимально невинне обличчя.

— Що? — спитав так, ніби не розумів.

— Останній ряд?

— Ну там найкраще видно екран.

— Ага. Звичайно.

Він ледь стримав усмішку.

Я ж, на жаль, прекрасно знала всі ці легенди про останні ряди. Навіть якщо сама ніколи там не сиділа. І тепер почувалася так ніяково.

Особливо враховуючи, що зал був доволі людний. Більшість місць уже зайняті, а два останніх ряди майже пусті. Як на зло.

Ми сіли, я поставила свою Фанту в підставку й глянула на Дениса, який спокійно відкривав мінеральну воду.

І от тут мене раптом зачепила ще одна думка.

— Як взагалі можна добровільно пити мінералку в кіно?

Він повернувся до мене.

— А як можна пити Фанту?

— Це дуже смачно, між іншим.

— Це дуже солодко, між іншим.

— Ти зараз, як моя мама.

Він засміявся.

— А ти як дитина, якій дали цукор.

— Мені дали фільм, попкорн і Фанту. Я сьогодні офіційно щаслива.

Його погляд після цих слів став таким теплим, що я аж трохи зніяковіла.

Ми відкрили попкорн, і тут теж виявилося, що ми дивні.

Бо я більше любила солодкий, а він — солоний.

— Це жахливо, — серйозно сказав Денис. — Як ми взагалі будемо будувати стосунки?

— Не знаю. Це критична несумісність.

— Треба було обговорити це ще на першому побаченні.

— У нас навіть першого побачення нормально не було.

— То зараз воно.

Я на секунду замовкла, усвідомивши його слова, а потім повільно усміхнулася.

А потім хлопець постійно мене відволікав від фільму.

От реально. Постійно.

І якби я не чекала цю прем’єру кілька тижнів, то, мабуть, навіть не звернула б уваги. Але я ж хотіла нормально подивитися сюжет. Хотіла повтикати в екран, поплакати чи посміятися в потрібних моментах, а не сидіти й думати про те, що Денис знову дивиться не на фільм, а на мене.

Серйозно, я це відчувала.

Кілька разів повертала голову і ловила його погляд.

— Ти взагалі дивишся кіно? — прошепотіла я в якийсь момент.

— Ага.

— Брехун.

Він тихо засміявся й легенько стиснув мою руку.

І от це теж було проблемою.

Тому що він тримав мене за руку майже весь фільм.

Спочатку я через це страшенно напружувалась. Постійно думала про людей навколо, про те, що хтось може обернутися, щось побачити, щось подумати. Хоча всі сиділи до нас спиною і їм явно було не до нас, але мені все одно було трохи ніяково.

Через це я так і не наважилася його поцілувати.

Хоча кілька разів ловила себе на абсолютно дурній думці, що мені дуже хочеться.

Особливо коли він нахилявся ближче, щось тихо коментував мені на вухо або смішно кривився на якісь тупі сцени, але я просто не змогла.

Зате десь посеред фільму сама не помітила, як поклала голову йому на плече і після цього все стало ще більш комфортно поруч із ним.

Настільки, що я вже майже перестала слідкувати за сюжетом, бо більше звертала увагу на Дениса.

На те, як він пальцем легенько проводив по моїй руці. На те, як іноді нахиляв голову до моєї. В нього взагалі було дивне бажання постійно мене чіпати.

Поводився так, ніби я була якоюсь дуже милою дитиною: то обережно зачепить щоку, то кінчиком пальця доторкнеться до носа, то поправить волосся, яке йому, бачте, заважало.

— Ти чого мене весь час чіпаєш? — тихо пробурмотіла я, не відриваючи погляду від екрану.

— Не знаю.

— Це не відповідь.

— Ти мені подобаєшся. Може, через це.

Я відчула, як в мене моментально стали горіти щоки.

І цей дахозносний пінгвін ще й усміхнувся, ніби йому страшенно подобалося мене бентежити і я не вигадала нічого кращого, ніж сильніше притулилася до нього, намагаючись сховати свою червону пику.

А він тихо засміявся й поцілував мене в маківку.