30

Коли я повернулася додому, Юля вже була на кухні й їла мій йогурт.

— Це був мій йогурт, — сказала я, знімаючи на ходу кофту.

— Уже ні.

Вона навіть не подивилася на мене. Сиділа собі в своїй величезній футболці, з гулькою на голові й гортала щось у телефоні.

Я хотіла обуритися ще трохи для порядку, але в мене це якось не вийшло. Бо варто було мені згадати Дениса і я відразу починала усміхатися, як дурочка.

Юля повільно підняла голову. Прищурилась і поклала ложку.

— О ні.

— Що «о ні»?

— У тебе оце лице.

— Яке ще лице?

— Закохане.

Я фиркнула й пішла до холодильника, бо мені терміново треба було щось робити руками. Хоч воду налити. Хоч дверцята потримати. Бо стояти просто так було неможливо.

— Не вигадуй.

— Злато, я тебе знаю сто років. Ти зараз світишся, як новорічна гірлянда.

— Не вигадуй.

— Це констатація.

— Юля. — сердито промовила я і намагалася подивитися так загрозливо, щоб вона перестала, але не допомогло.

— Це через Дениса? — я помовчала секунд п’ять і цього виявилося достатньо, бо вона так заверещала, що я мало не впустила склянку.

— Я ЗНАЛА!

— Та тихо ти!

— Ні, почекай. Стій. Ви що… поцілувалися?

— Юля!

— Боже мій, ви поцілувалися!

— Ні!

— Але хотіли?

Я так подивилася на неї, що вона відразу почала сміятися.

— О господи…хто про що думає.

Я закотила очі й сіла навпроти неї.

І, мабуть, уперше за весь цей час нормально все розповіла. Про автовокзал. Про Яну. Про те, як я ревнувала, як ідіотка. І про те, як Денис мене обійняв і на цьому моменті Юля взагалі розтанула.

— Це так мило.

— Це ще не все?

— Ну?

Я сіла навпроти неї й підтягнула ноги до себе. І чомусь раптом стало так незатишно, ніби я зараз скажу щось дуже погане.

— Виявляється, він син власника ТРЦ.

Юля завмерла.

— Оце так новина.

— Ага.

Вона спочатку задумалася, а потім зітхнула й відклала телефон убік.

— Ні, ну… по ньому було видно, що він із тих мажорів.

Від цих слів мені стало не по собі. Бо я не помічала, він здавався таким простим чи просто я не розбираюсь в людях.

— Я боюся, — тихо сказала я.

Юля подивилася на мене вже серйозніше.

— Злато… Тоді краще одразу обрубати ці стосунки, щоб потім він не зробив тобі боляче.

І ці слова так зачепили мене, що я навіть не одразу відповіла. Мені стало неприємно. І водночас страшно.

Тому що десь глибоко всередині я теж про це думала.

— Ти гадаєш, що він такий?

Юля знизала плечима.

—Та всі вони однакові. Спочатку обіцяють золоті гори, а потім ми через них плачемо в подушку.

Я опустила очі і на душі стало важко, ніби мене різко повернули з моїх дурних романтичних фантазій назад у сувору реальність.

— Тому якщо він тобі вже настільки подобається… то, може, краще все це поставити на паузу. Поки не пізно.

Я нервово закусила губу і як тільки уявила це... поставити на паузу.

Звучало легко.

Але варто було мені тільки уявити, що я перестану бачити Дениса, перестану чути його дурні жарти, перестану відчувати, як він дивиться на мене… і в грудях одразу стало якось порожньо.