29

Причепився до мене, як банний лист. Я вже сама з останніх сил тримала дистанцію, хоча так хотілося здатися. Але я постійно згадувала ту дівку біля нього і мене просто наповнювала злість. Я злилася сама на себе через те, що ніколи не цікавилася хлопцями, а зараз, один-єдиний раз, коли мене реально зацікавив хтось, я побачила його з іншою. Та ще й він виявився мажором. Та ще й у якомусь сенсі сином мого роботодавця. Цей збіг фактів мене взагалі ніяк не тішив.

І зараз я йому це сказала, що бачила все на власні очі. А він дивився на мене такими очима, що я вже сама готова була повірити, ніби брешу. Хоча я не брехала.

— Я бачила вас на автовокзалі, — зізналася я йому.

Він звів брови, ніби щось згадуючи, а потім засміявся.

І я взагалі не зрозуміла, до чого тут цей сміх. Я тут сиджу, в мене мало пара з вух не йде, а йому смішно.

— Що смішного? — обурилася я.

— Нічого. Схоже, ти ревнуєш.

— Хто? Я ревную? Я нічого, я ні крапельки не ревную.

— Тоді чого ти поводишся як…?

— Як хто? — фиркнула я й пішла далі.

— Злата, зачекай.

— Не буду я нічого чекати.

— Це Яна. Моя сестра.

Я зупинилася.

— Зараз можеш вигадати все, що хочеш.

— Ну хочеш, я завтра приведу її до тебе в кафе познайомитися?

— Ну хочеш, я приведу завтра її до тебе в кафе познайомлю?

Я так різко повернула голову, що мало шию собі не скрутила.

— Дуже треба мені ваші знайомства.

— Ага, бачу, як не треба.

— Денис, відчепися.

Він ішов поруч так спокійно, ніби ми не сварилися хвилину тому, а просто обговорювали погоду. І це мене так бісило, бо в мене всередині вже все кипіло, а він виглядав так, ніби зараз ще й насвистувати почне.

— І взагалі, якби ти тоді не втекла і нормально підійшла привітатися, коли побачила, то почула б усе сама.

— Я не тікала.

Він пирхнув собі під ніс.

— Злата, ти серйозно думала, що я буду тягатися за кимось іншим, коли останні тижні бігаю за тобою, як дурний?

У мене аж щоки спалахнули і він це помітив, і я зненавиділа себе за це

— Не знаю.

— А я знаю і ще раз скажу: Ти. Мені. Подобаєшся! — Я відкрила рота, але одразу закрила, бо нормальної відповіді не придумала.

І це було жахливо, а Денис усміхнувся так задоволено, ніби кіт, який сметану знайшов.

— Господи, Злата… Ти б бачила себе зі сторони. — промовив він.

— Не хочу.

— А я хочу бачити тебе постійно.

Та все, я здалася. У мене вже просто не було сил боротися. Ну як можна триматися, коли поруч стоїть такий красивий хлопець, дивиться на тебе так, ніби ти для нього справді важлива, ще й зізнається у своїх почуттях? А тут ще й виявилося, що я сама себе накрутила, як остання ідіотка ревнива.

Я навіть не знаю, як він це зрозумів, просто підійшов ближче й обійняв мене.

І все.

Я одразу так закуталася в його обійми, ніби тільки цього й чекала весь цей час. Мені стало так добре, так спокійно поруч із ним, що більше нічого не хотілося. Тільки стояти отак. Тільки він і я.

Я навіть очі заплющила, вдихаючи його запах, і відчула, як Денис тихо засміявся десь біля мого волосся.

— То хто тут не ревнував? — пробурмотів він.

— Замовкни, — буркнула я й тільки сильніше притиснулася до нього.