20

Ідіотка. Ну реально, ідіотка. Як можна було так легко, без жодного супротиву, забити собі голову цим… пінгвіном? От як? Для чого? Де в той момент була моя голова, і чим займалися мої очі, якщо зараз мені вистачило одного погляду, щоб так по-дурному розчаруватися.

Я влетіла в кімнату з таким настроєм, ніби щойно в мене вкрали всі гроші світу. Юля вже сиділа на своєму місці і тільки глянула на мене, піднявши брову.

— За тобою що, собаки гналися? І ще й сумку надкусили по дорозі?

— Юля, не чіпай мене зараз, я тебе прошу.

— Та добре, добре, — вона навіть руки підняла, ніби я на неї вже кидатися збиралася. — Я тебе такою злою ще не бачила. Щось сталося?

— Все потім. Просто… все потім.

І от як їй пояснити, що я злюся на хлопця через те, що він обіймав іншу дівчину. Хоча ні, навіть не так. Я злюся на хлопця, який подобається їй. І який, по ідеї, взагалі не має мене хвилювати. Але чомусь хвилює. І ще й так, що хочеться когось трохи придушити, бажано його.

Цікаво, вона мене зрозуміє чи одразу почне шукати номер найближчої психлікарні.

Емоції накрили з головою, і я навіть не пам’ятаю, коли востаннє була настільки злою. Хвилин п’ять просто ходила по кімнаті, як заведена, потім пішла вмилася, подивилася на себе в дзеркало і вирішила, що краще поки ні з ким не розмовляти, бо можу сказати зайве. Повернулася і почала розбирати сумку, більше щоб зайняти руки, ніж тому що це було так вже необхідно.

Мамині смаколики трохи врятували ситуацію. Вона передала мої улюблені вареники з чорницями і тушкованого кролика в сметані, і на кілька хвилин мені вийшло трохи забути. Ми з Юлею, по факту, тепер могли жити як нормальні люди ще днів два і нічого не готувати.

Але варто було тільки відволіктися, як у голові знову з’являлася ця сцена. Він і вона. І його руки на її спині. І вигляд у нього такий… щасливий.

І, здається, я взагалі не мала б про це думати. От зовсім. Але ця картинка вперто не хотіла зникати, ніби в мене в голові хтось натиснув “повтор” і забув, де кнопка “стоп”.

І от чого? Чого мене це так чіпляє?

Я злилася на себе, на нього і на всю цю ситуацію разом узяту. Бо якщо чесно, це ж я сама все і закрутила. Сама з ним познайомилася, сама підштовхувала їх із Юлею один до одного, а тепер стою тут із цим дурним набором емоцій і навіть не розумію, що з ним робити.

Спати я лягла в тому ж стані, з тим же безглуздим клубком у голові, який ніяк не хотів розплутуватися.