19

Юля прийшла доволі пізно. Я спочатку хотіла з нею поговорити, але коли вона між іншим згадала Дениса, передумала.

Він їй подобався. Це було очевидно.
Або мені просто хотілося так думати, щоб усе виглядало простіше.

Вона повечеряла і почала розповідати про свій день. Якісь кумедні ситуації з однокурсниками, дрібниці, але в її подачі це звучало так, що я сміялася до болю в животі. Вона вміє це робити — брати щось зовсім звичайне і обертати в історію, з якої неможливо не сміятися.

Я розповіла їй про те, що на роботу потрібно значно раніше. Що не знаю, як це вплине на навчання, чи буде в мене вільний час, але хочу спробувати. Подзвонила мамі, попросила передати медичну довідку, адже сказали, що потрібно пройти медогляд, і завтра я маю її забрати.

На парах усе було як завжди. Навіть трохи краще — викладачі сьогодні ніби були в доброму гуморі. Юлю залишили, бо вона була чергова, а я пішла на автовокзал. Мама передала мені цілу передачу разом з медичною картою через знайомого водія, і мені потрібно було її забрати.

Я вже тримала все в руках і збиралася йти, коли побачила його.

Денис когось обіймав і виглядав щасливим. Дівчина поруч із ним теж усміхалася і я помітила, що у неї була велика валіза.

І мені цього вистачило.

Він колись казав, що в нього була дівчина і що вони розійшлися, і зараз чомусь я одразу вирішила, що це вона.

І стало якось… неприємно… тупо і безглуздо, але неприємно.

Я ж була впевнена, що всі ці історії про закоханість — не про мене. Що я не з тих, хто починає щось вигадувати, прив’язуватись, чекати, але виходить, що дуже навіть з тих.

Добре, що я нічого не сказала Юлі  і це єдине, що мене зараз тішило, адже я зрозуміла те, що він мені починав подобатися і тепер це виглядало б ще дурніше.

Я стиснула міцніше сумку в руках і відвернулася. А потім чітко усвідомила, що мені просто треба припинити з ним спілкування.

Максимально.

Бо я не хочу, щоб із мене робили ідіотку.