16

Відчуття було дивним: я іноді кидала короткі погляди на хлопця і бачила якусь ніяковість у нього, і мені теж ставало не по собі, але я намагалася всіляко відганяти ці думки.

Ми пішли в піцерію і обрали столик у кутку біля вікна. Там ще був м’який мінідиванчик під стіною, тому я швидко зайняла там місце. Ми раніше тут були кілька разів з одногрупниками, але ніколи ще не вдавалося посидіти біля вікна, з якого було видно парк.

Нам принесли меню, і я вже точно знала, чого я хочу.

— Обрала щось? — запитав Денис.

— Я шукаю, — відповіла, не дивлячись на нього. — Тут була піца з солоним огірком і часником. От саме її і хочу, — пояснила йому.

— Фірмова, — миттю відповів хлопець. — Я теж її люблю. Може, ще якусь?

— А ми не луснемо? — не витримала я.

— Не думаю. Я просто дуже голодний.

— Я іноді забуваю, що хлопці їдять значно більше.

— Можливо, давай «Гавайську» чи «4 сири», щоб відрізнялися? — я підняла погляд і чомусь хвилювалася, чи йому сподобається. Адже, можливо, він хотів більш м’ясну, але він ледь помітно усміхнувся.

— Тоді давай «4 сири». Чесно зізнатися, не люблю ананаси в будь-якому вигляді.

— А якщо в салаті шматочок потрапить? — поцікавилась я.

— Гадаю, один шматочок переживу, — він так мило посміхнувся, що я задивилася, а потім хлопець зловив мій погляд, і я миттю опустила очі.

Ми ще замовили сік замість кави і почали чекати. У цей момент нас накрила незручна пауза: я не знала, що сказати, а він, здається, так і не відійшов від розмови, яка відбулася в парку.

— І так… — раптом промовив Денис. — Вчора ти трохи дізналася про мене, а сьогодні, гадаю, моя черга трішечки більше пізнати тебе.

Краще б він і далі мовчав, подумала я. Про себе я розповідати геть не вмію, та й не було в мене нічого цікавого, що варте згадки.

— Я не знаю, що розповісти, — чесно відповіла я.

— Наприклад, чому вирішила вчитися тут?

— Не знаю. Люблю тварин, тому й пішла на ветеринара, але зараз розумію, що це геть не моє.

— А що твоє? — поцікавився він.

— Не знаю… — я знизила плечима і подивилася у вікно. Мабуть, це прозвучало дивно, але я справді зараз не знала, чого хочу від життя. — Це, мабуть, неправильно, правда?

— Неправильно — це, як би грубо не звучало, просирати своє життя на заборонених речовинах. А коли ти просто заплуталася — це нормально. Ти на шляху до себе, навіть якщо зараз він здається не надто вдалим.

Нічого собі він сказанув. Але мені, мабуть, саме зараз і потрібно було почути щось подібне.