11

Ага, не на ту натрапив. Я його не боялася, і якщо він розповість кілька анекдотів —я всіма кінцівками за.
— Як хочеш, — спокійно відповіла я, і він одразу примостився поряд.
— Ти трохи дистанцію тримай, — обурилася я, коли він підсунувся занадто близько, хоча місця вистачало з головою.
— Так тепліше, — миттю відказав хлопець.
— Не змерзнеш, — буркнула я й сама відсунулася.
— Я не кусаюся, якщо що, — спокійно промовив він і, трохи нахилившись, підтягнув мене знову.

Ні, ну ви бачили? Які зараз пінгвіни нахабні пішли.
— Слухай-но, білопузик обскубаний, — він шоковано втупився в мене. — Ти не забагато на себе береш?

Він змовчав. І, на диво, послухався, між нами нарешті з’явилася відчутна відстань. Розмова після цього, правда, якось не клеїлася.
Я подумала, що перегнула, мабуть, тому через паузу зиркнула на нього краєм ока й побачила, що він сидів рівнесенько.
— Ну що, — не витримала я, — анекдота розкажеш чи назавжди образився?
— Думаю, я щойно втратив право наближатися ближче ніж на метр, — зітхнув він.
— От і правильно, — пирхнула я. — Але право смішити в тебе ще є.

Куточок його губ здригнувся і я посміхнулася у відповідь.

— Ви чого тут? — почула я голос Каті.
— Намагаємося помиритися.
— А ви посварилися? — здивувалася вона.
— В тебе бойова подруга, — сказав Денис.

— Ой, ну я не здивована. Злато, ходімо, — потягнула мене за руку Катя. — Чим більше народу, тим менші шанси, що та довбана пляшка покаже на нас.
— Нічого не маю проти, але сюди вона точно не дістане.
— Денисе, допоможи! — звернулася Катя до цього поважного білопузика, а він, і радий, підвівся й теж почав тягнути мене за руку. Зрештою вони перемогли, і ми пішли до всіх.

Юлі десь не було. Ми знайшли місце, і вгадайте, кому пощастило щойно ми примостили свої п’яті точки… правильно — мені.

Я дивилася на Андрія, Андрій дивився на мене.
— Невже мені випала наша нецілована? — вивалив цей ідіот і задоволено підійшов, а я лише зітхнула і трохи нахилилася до нього.

Поцілунок вийшов короткий, ледь відчутний, проте мені вистачило.
— Ну все, — відсторонилася я. — Тепер можеш ставити галочку.
— І це все? — здивовано моргнув Андрій.
— А ти очікував, що я впаду тобі в обійми з очима повними захвату? — знизала я плечима, а навколо хтось засміявся, хтось розчаровано зітхнув.
— Не зараховано, — пожартував хтось.
— Зараховано, — втрутився Денис. Я краєм ока зиркнула на нього і подумки подякувала.

Пляшка тим часом знову закрутилася в моїх руках і мені випав Сергій. Він був тихим, невисоким хлопцем, але надзвичайно добрим. Я ставилася до нього нормально, він міг би бути хорошим другом, але в дружбу між хлопцем і дівчиною я не вірила.

Він сором’язливо дивився на мене, і я відчула себе якоюсь наставницею, яка має навчити цього дорослого хлопця цілувати дівчину. Мамочки, сподіваюся, я завтра про це не пошкодую.

Я поклала руку Сергія собі на талію і його очі округлилися, і я на мить геть засумнівалася у власній привабливості, хоча загалом була симпатичною. Потім взяла його обличчя в долоні й поцілувала: не так пристрасно, як годиться, зате з ніжністю, якої Андрію не дісталося.

Коли я відсторонилася, Сергій, здається, почервонів, але мені було байдуже, я уже ні про що не думала й швидко повернулася на місце.

Мені хотілося заховатися, аби більше не брати участі в цьому обміні мікробами.
Гра продовжувалася: Юля повернулася разом з Ірою, і вони теж приєдналися. Незабаром Ірі випав Денис — він неохоче пішов, це вперше «попало» на нього. А потім пляшка знову крутилася і зупинилася точно навпроти мене.

В його очах миттєво спалахнув якийсь вогник, і по моїй спині пройшов ледь помітний мороз.