10

Схоже, з натяками в пінгвіна було зовсім туго. Я вирішила відпустити ситуацію й просто розслабитися. Зрештою, я ж не можу постійно стерегти подругу.

Першою почала Віка. Вона показувала щось таке, що я геть не розуміла, а всі навперебій вигукували найрізноманітніші версії. Першим вгадав Ілля — виявилося, це був Шрек. Віка щось прошепотіла йому на вухо, задоволено усміхнулася й повернулася на своє місце.

З Іллі ми добряче посміялися — йому дісталася принцеса, і він так кумедно та легко це обіграв, що, здається, розслабилися всі. Потім була Юля. Їй випав наш викладач, що постійно поправляє окуляри й при цьому зморщує ніс. Вона так влучно це передала, що Ліля вгадала буквально з першої секунди.

Гра тривала, і невдовзі знову показувала Юля, а відгадав Денис. Я мимоволі напружилася — цікаво ж, як він себе проявить, адже він тут фактично чужий.

Він став у центр і на мить глянув на мене. Цього вистачило, щоб я це помітила. Варто було йому притиснути руки до тіла й зробити крок, як я, не замислюючись, вигукнула:
— Пінгвін!

Він усміхнувся.
— Занадто легко, — кинув і знову подивився на мене.

Ех, знав би він, чому мене це так розвеселило.

Можна було просто крикнути й назвати його при всіх. Я поглянула на подругу, а та лише загадково посміхнулася.

Потім Денис загадав слово вже мені. Щось "дуже дівчаче". Він нахилився ближче, обпалюючи моє вухо теплим подихом, і на мить обійняв за талію. Я тоді навіть не надала цьому значення: відсторонилася сама, хоча він, здається, хотів ще щось пояснити. Я лише закотила очі. Азарт у мені вже кипів, і мені страшенно захотілося перевірити себе, чи зможу я це показати.

Я почала по черзі зображати то автомобіль, то бика, поки хтось нарешті не викрикнув:
— Ламборджині!

— А ти швидко впоралася, — промовив Денис майже пошепки, коли я сіла.
— А ти хотів, щоб я там до ранку розпиналася? — буркнула я.
— Не дуйся, — сказав він якось надто ніжно. — Просто за тобою цікаво спостерігати.

Не знаю, скільки ми ще так грали, але животи боліли від сміху. А потім пішли пробувати уху — її аромат уже розходився на всю околицю.

Юля з Денисом розливали юшку по великих пластикових стаканах, а хтось хотів їсти її як повноцінний суп і стояв у черзі з тарілками.

На вулиці вже стемніло й стало трохи холодніше, але більшість була в куртках. Стіл підсвічували телефонами з увімкненими ліхтариками з обох боків, та ніхто й не збирався повертатися.

— То що? — знову вигукнув Льоша. — Може, все-таки в пляшечку? Хто за — піднімаємо руки!

Більшість була не проти, і хлопці швидко почали організовувати місце, де можна сісти колом.

Я вирішила не йти. Сіла біля багаття й дивилася, як красиво горить вогонь у темряві.

— Ходімо, — я навіть не повернула голови. По голосу впізнала пінгвіна.
— Не хочу.
— Тоді я сяду поруч, — сказав він тихіше, — і не дам тобі нудьгувати.