9

Зараз я розуміла, що провести вечір саме так — було чудовим рішенням. Погода тішила нас сонечком, ми всі були захоплені одне одним і їжею, а апетит був просто божевільний. Здавалося, що навіть найпростіші овочі мали особливий смак.

Поряд горіли два вогнища: в одному булькотіла апетитна юшка в казанку, а поруч доготовлювалася остання порція крилець. Полум’я тріщало, дим повільно підіймався вгору, і цей запах: вогню, спецій хотілося запам’ятати, адже вже зовсім скоро ми всі роз'їдемося хто куди.

Юля чомусь показово спілкувалася з нашим одногрупником. Той не міг натішитися її увагою, адже вона йому подобалася ще раніше. Мені було його навіть трохи шкода, хоча я мала надію, що вона таки помітить у ньому хлопця, а не просто зручного співрозмовника. Він насправді був хорошим, можливо, навіть надто хорошим для неї, бо Юлі зазвичай подобалися якісь хулігани.

— Ще не готово? — запитала я Дениса, коли він примостився поряд за столом, ніби іншого місця й не існувало. Хоча, можливо, це було спеціально: ми сиділи навпроти Юлі, і звідси зручно було крадькома за нею спостерігати.

— Думаю, ще хвилин двадцять і можна куштувати, — відповів він, простягаючи мені пластиковий стаканчик, на дні якого було зовсім трохи дуже гарячої рідини. — Спробуй на сіль.

Я взяла стаканчик і вдихнула аромат. Навіть попри те, що здавалося, мій живіт ось-ось лусне, я не змогла собі відмовити. Зробила маленький ковток, обпекла губи, але лише посміхнулася.

— Ідеально, — сказала я, повертаючи стаканчик. — Нічого не додавай.

Денис задоволено кивнув і допив решту. Я шоковано подивилася на нього, бо у моїй голові ця ситуація ніяк не вкладалася. Для мене це було негігієнічно, а він був абсолютно тверезим і цілком свідомо допив.

— І так… — вигукнув Андрій, і я миттю на нього відволіклася. — Давайте трохи дамо їжі втрамбуватися і в щось пограємо.

— В пляшечку! — вигукнув Льоша.

— Ми ще не настільки п’яні, щоб цілуватися з вами, — сказала Катя, звертаючись до хлопця, хоча почули всі.

Хтось почав сміятися, хтось невдоволено подивився на Катю.

— Тобто перспектива є, — усміхнувся він. — Ще трохи вина і ти будеш не проти?

— Придурок, — кинула Катя й підвелася. Пішла й сіла на повалене дерево, ближче до вогнища, спиною до всіх.

— Давайте в «Крокодила», — запропонувала Віка.

Дівчата закивали, погоджуючись, а хлопці трохи скривилися, здається, гра в пляшечку їх приваблювала більше.

Більшість рушила до місця, де вже сиділа Катя, і почали займати місця. Я теж пішла, вхопивши Юлю під лікоть.

— Про що ви вічно шепочетесь із Денисом? — миттю запитала подруга пошепки.

— Про юшку.

— І все? — розчаровано перепитала вона.

— А про що ще треба? Мені здається, ти обрала неправильну тактику, коли почала загравати з Іллею, якщо хотіла уваги Дениса. Він знає лише нас: якщо зайнята ти, то він починає постійно тертися біля мене.

— Потім про це поговоримо, — швидко сказала подруга і сіла поряд з Іллею. Я сіла біля неї, а біля мене вмостився Пінгвін. Я вже пошкодувала, що не прийшла останньою, можливо, тоді вони сиділи б поруч.

— Не хочеш помінятися місцями? — запропонувала я хлопцю.

— Мені буде незручно ходити до казанка, — відповів він. — Тож мені краще тут.