8

Ми швидко зрозуміли, що з Каті поганий штурман. Якби ми були в таксі — лічильник світився б від щастя. На щастя, я сама не дуже вірила, що так думаю, але саме на щастя з нами був місцевий Денис. Він зрозумів, про які альтанки вона розповідає, і поїхав на потрібну локацію.

Ми приїхали майже останніми.
Хлопці вже розпалювали імпровізований мангал із цегли, а дівчата стояли біля столу серед пакетів і щось нарізали.

— Привітики! — вигукнула Юля. — Це Денис, і він сьогодні з нами.

Хлопці підійшли, потисли руки, кинувши кілька слів. Дівчата трохи повивчали його поглядом, але швидко повернулися до роботи, перешіптуючись між собою.

Ми взяли наші покупки й теж приєдналися. Оцінивши ситуацію, я зрозуміла, що нас тут забагато. Нарізних дощечок не було. Катя різала овочі просто в руках, тож я запропонувала Юлі піти допомогти Денису почистити картоплю на юшку.

— Слухай, — звернулася я до нього, дивлячись на казан, яким, здавалося, можна було нагодувати два сусідні села. — А де ми воду візьмемо? Якось не подумали.

Він лише посміхнувся.

— Не хвилюйся, я взяв із собою, — спокійно сказав і пішов домовлятися з хлопцями, де поставити казан.

Відверто кажучи, посьорбати юшки мені кортіло більше, ніж тих крилець, тому я швидко взялася до справи.

Юлі вистачило хвилин на десять — вона пішла з дівчатами знімати відео для ТТ. Мені ж залишалося зовсім трохи. Тим паче подруга почистила цибулю, яку я ненавиділа, ризикнувши своїми ідеальними стрілками, тож я була їй вдячна.

— Давай я допоможу, — Денис узяв ніж. — Ти ж явно не заради картоплі сюди прийшла.

— А ти? — запитала я.
— Я — саме заради неї. І, можливо, компанії.

Я не стала уточнювати, якої саме.

— Можеш теж піти, — додав він, кивнувши в бік дівчат, сміх яких долинав і до нас.

— Я не фанат такого і тут тихіше. — коротко відповіла я і спокійно продовжила.

— Логічно, — кивнув він.

— Це ваші одногрупники? — запитав він. Мені здалося, що просто не хотів мовчати.

— Не всі, — коротко пояснила, хто є хто. Він шукав їх поглядом, намагаючись запам’ятати. — А ти чим займаєшся? — запитала радше з ввічливості.

— Я приїхав проходити практику.

— Ну що, допомога ще потрібна? — Юля виникла зненацька.

— Ні, не брудни руки, — швидко сказав Денис. — Ми майже все.

— Та я люблю бруднити, — не відступила вона й узяла миску й почала нарізати кубиками вже чищену.

Я зітхнула.

— Денисе, а ти працюєш чи ще вчишся? — почала Юля.

— Вчуся.

— А зараз?
— Зараз на практиці.

— А де саме?
— Тут.

— А потім?
— Побачимо.

А я нарешті закінчила з  останньою картоплиною, зібрала все зайве в сміттєвий пакет і втекла від них.

— Це нова ціль Юлі? — запитала Катя, коли підійшла до мене.

Я лише кивнула.

— А де вона з ним познайомилася?

— Тільки не смійся, добре? — я розповіла, і Катя округлила очі.

— Навіть не знаю, що мало статися, щоб ти сама з хлопцем познайомилася. Навіть заради неї.

— Сама в шоці. Але вже склалося як склалося. Здається, нормальний.

— І не бідний, — констатувала Катя.