5

Денис

Я приїхав з універу додому, де проходив практику в батька. Настрій, м’яко кажучи, був паскудний. Друзів тут майже не залишилося — всі по навчаннях, і вдавалося побачитися хіба що на вихідних. Ще й з Оксаною ми посварилися напередодні практики, а потім і зовсім розбіглися.

І якщо сьогодні мені якась пригода не впаде просто з неба на голову — ввечері піду шукати її сам.

Батько відпустив мене раніше, і я не кваплячись рушив додому. Єдине, що мені подобалося в нашому містечку, — майже всюди можна було дійти пішки, на відміну від величезного мегаполіса.

Дорогою вирішив зазирнути в парк. Але не встиг я зайти далеко, як мені шлях перегородили дві божевільні. У прямому сенсі цього слова. І все ж мені стало цікаво, чого вони від мене хочуть.

А хотіли вони, точніше вона, всього-на-всього посватати мене зі своєю подругою. Та те, як поводилася ця дівчина, її різкі рухи, погляд, голос, інтонація... щось у мені зачепило. Мені стало байдуже на подругу — вся моя увага була прикута до цієї фурії.

А те, що мені дістався саме її номер, хоча я про це не просив, це був справжній джекпот.

— Я наберу, Злато, — сказав я і лише відійшовши на кілька кроків зрозумів, що звернувся до неї так, ніби ми знайомі вже давно.

Вона нічого не відповіла. Лише подивилася так, ніби я щойно порушив її ідеальний план.

Я йшов далі парком, але думки плуталися. В голові крутилася не сварка з Оксаною, не практика в батька і навіть не те, чим зайнятися ввечері.

У мене був номер дівчини, якій я, здається, був зовсім не потрібен.
І чомусь саме це здавалося найцікавішим, що трапилося зі мною за останній час.

Ім’я моєї фурії було Злата. І воно їй підходило. Настрій помітно покращився — здається, тепер у мене є чим, а точніше ким, тут зайнятися.

Наступного дня я зателефонував їй, але зустрітися вдвох не вийшло — з нею постійно був цей ходячий додаток у вигляді подруги.

Я ще здалеку помітив дівчат. І якщо Юля була як ходяча Барбі, то мій погляд постійно шукав іншу, але здавалося, що вона просто прийшла лише підтримати подругу.

Мене бісила ця ситуація. Я хотів одразу дати зрозуміти, хто мені тут подобається насправді, але, дивлячись на фурію, було видно: вона ніби відбуває покарання поряд зі мною.

І я боявся, якщо зараз скажу правду, то не побачу її взагалі.

Дідько, і чому я так багато думаю про неї? Але той вогник в очах, який я вчора побачив, не йшов у мене з голови.

Вона навіть вирішила залишити мене з цією лялькою. Ні, не подумайте — Юля була красивою і поводилася ввічливо, ненав’язливо демонструючи себе з найкращих сторін. Але в неї був один жирнючий мінус — вона не була Златою.

Я не хотів відпускати їх одразу, тому зіслався на зайнятість і вирішив провести. Тим більше, вони ще й, як виявилося, жили разом. Це було мені зовсім не на руку.

На завтра я вже знав одне: я хочу побачити Злату знову.
І бажано саму.