4

— Все, я пішла, — проторохтіла я вже майже біля будинку. — Дякую за прогулянку, але мені вже час.
І все — побігла. Юля прийде сама, а щодо пінгвіна мені байдуже.

Вдома Катерини Гаврилівни не було. Я вирішила трохи полежати, а потім піти готувати вечерю, адже сьогодні була моя черга.

Так було добре. Тихо. Іноді, коли стояла така тиша, було чути телевізор із сусідньої кімнати, а зараз — рідкісна порожнеча. Та свято тривало недовго: дуже швидко вхідні двері гучно зачинилися, і за звуком було зрозуміло — це подруга.

— Щось не так! — залетіла вона розлючена до кімнати.

— Що сталося? — байдуже запитала я.
Вона лише поправила локони, а потім психонула й різко заклала їх за вуха.

— Я йому не подобаюсь!

Починається… Я взяла маленьку подушечку з котиком і накрила вухо, щоб менше чути.

— Значить, забудь про нього, — спокійно промовила я, продовжуючи притискати подушку.

— Ось так просто? — дівчина підійшла до мене й вирвала подушку.
Все. Схоже, спокійне горизонтальне положення мені сьогодні не світить.

— А що тут складного? Ви знайомі два дні. Сумніваюся, що він так сподобався, аби зараз шкодувати, що спілкування обірветься.

Далі слухати я не хотіла — про що їй і сказала. І пішла готувати вечерю.

Увімкнула якийсь серіал на фоні й узялася за борщ.

Десь за півтори години я закінчила, заодно прибрала після себе і взялася за навчання. Юля тим часом сиділа в навушниках і гортала якийсь журнал.

Невдовзі ми повечеряли. Я ще читала, готуючись до пар, а Юля взялася писати, хоча ненавиділа це робити.

Ще кілька разів вона згадувала Дениса та зрештою й сама перестала, що мені дуже подобалося. Я якось сказала їй, що якби в її голові замість хлопців була хоч якась інша інформація, вона була б дуже розвиненою в найрізноманітніших галузях. Але ж ні. Хлопці — то святе.

Погода наступного дня була просто казковою. Зазвичай ми ходили у вітровках чи жилетах, а сьогодні було таке сонце, що захотілося діставати всі шорти й футболки.

— Дівчата, поїхали на природу? — запропонував Андрій, коли ми зустрілися біля корпусу.

— Я пас, — впевнено відповіла я й обійшла їх із другом.
Вони мене дратували: постійно кидали ідіотські жарти й гадали, що всі дівчата повинні падати до їхніх ніг.

— А куди ви їдете? — почала Юля, і я закотила очі.

Я пройшла кілька метрів і почекала її, дуже не хотілося чути, що вони там обговорюють.

— Чому ти відмовляєшся? Там багато наших знайомих буде! — почала здалеку Юля.

Я вже знала, що вона буде вмовляти, але я була невблаганною, тож усі її подальші зусилля пішли коту під хвіст. Вмовляла вона навіть після того, як ми дійшли додому. Та мені було байдуже.

Я нагріла борщ, ми сіли їсти і тут засвітилося повідомлення:
«Зустрінемося сьогодні?» — від незнайомого номера.

Та, трохи напруживши пам’ять, я згадала, що це вчорашній пінгвін.

— Ви що, не обмінялися номерами, що він мені пише?