Розділ 10

Офіс «Фенікс Груп» розташовувався на останньому поверсі хмарочоса зі скла й сталі — холодного гіганта, який спостерігав за містом згори, ніби втомлений хижак. Усі поверхи були витримані в стриманому мінімалістичному стилі: темне дерево, сірий камінь, хромовані деталі, від яких відбивалося неприязне біле світло. Великі панорамні вікна виходили на центр міста, але світ крізь них здавався далеким, ніби за склом — не реальність, а лише фон для ділових рішень.

У приймальні сиділа молода жінка з рівною спиною і зібраним виразом обличчя. Її пальці методично вистукували щось на клавіатурі, мов відбивали ритм офісного порядку, що не терпить порушень. Навушник у вусі та легкий запах дорогих парфумів доповнювали образ холодної ефективності, за якою ховалася звичка бачити все, але мовчати.

— Містер Морган вас не чекає… — кинула секретарка, підводячись.

— Тепер уже чекає, — Даміан навіть не поглянув на неї і зайшов у кабінет без запрошення.

Джеймс сидів за столом, щось підписуючи, і з-під чола поглянув на непрошеного гостя.

— Корнер, — закотив очі. — Навіщо прийшов?

— Прийшов особисто нагадати про оплату неустойки, — Даміан кинув на стіл копію договору. — Ваша компанія порушила умови. Договір розірвано в односторонньому порядку. Ви винні мені круглу суму.

Джеймс відкинувся на спинку крісла й холодно подивився на нього:

— Угода мала лазівки. Наші юристи…

— Ваші юристи мають почати шукати нову роботу, — перебив Даміан. — Мені байдуже, які відмазки ви готуєте. Гроші. Або ви втратите набагато більше, ніж репутацію.

— Погрози? — Джеймс звів брову. — Чи стильний спосіб залагодження конфлікту?

— Пам’ятаєте ту ніч? — тихо промовив Даміан. — Одинадцять років тому. Ви сиділи за кермом, п’яний, як чорт.

— Це — вигадки. Домисли Віктора, щоб очорнити мою репутацію.

 Джеймс зблід. Його рука, що тримала ручку, затремтіла. Він не одразу сховав це — палець ненадовго завис у повітрі, мов намагаючись утримати рівновагу.

— Можливо, — Даміан без запрошення присів у крісло й закинув ногу на ногу. — Але одна деталь збігається з тим, про що я давно здогадувався. Ви не просто втратили гальма — ви втратили честь. І тепер хочете втратити ще й совість?

— Забирайся звідси! — Джеймс зірвався на крик. — Неустойка буде оплачена! Сьогодні!

— А також… я хочу дізнатися, які у вас були справи з Віктором? Чим ви займалися за спиною мого загиблого батька?

Джеймс поправив галстук, ніби він душив його. Очі стали порожніми, мов у людини, якій немає куди бігти.

— Ви боїтеся Віктора? — посміхнувшись, схилив лікті на стіл.

— Боюся? Ні. Але з дияволом краще пити, тримаючись від нього якомога далі.

— І як, смачно було? Чи гіркота досі стоїть у горлі?

— Думаєш, я не бачу, для чого ти тут? Ви з дядьком граєте у великі ігри, але забуваєте, хто будує правила в цьому місті!

Даміан навіть не моргнув.

— Правила змінюються, Джеймсе. Ви просто ще не встигли це усвідомити. Ви втонули в боргах. І Тереза — не ваша маріонетка.

— Не смій! — гаркнув Джеймс, підійшовши ближче. — Не смій втягувати мою доньку у свої брудні війни! Вона не така, як ти!

— Вона краща за нас обох, — тихо відповів Даміан.

Джеймс важко дихав, у його очах з’явилася тінь — чи то страху, чи визнання.

— Досить! Йди! — скривився Джеймс. — Геть із мого кабінету!

Даміан хмикнув і, різко підвівшись, кивнув.

— Подумайте, можливо, вам варто щось мені розповісти. Деякі привиди з минулого можуть опинитись на пасажирському сидінні.

Даміан дістав із кишені візитівку й, поклавши її на стіл, додав:

— Щоб довго не шукали мій номер телефону в угоді.

Даміан вийшов із кабінету. Звук зачинених дверей ще бринів у повітрі. На кілька кроків далі, біля перегородки, стояла вона, і Даміан зупинився. Тереза тримала теку в руках. Волосся було акуратно зібране, на ній був строгий діловий костюм, але обличчя видавало розгубленість. Вона завмерла, ніби кадр у фільмі, який хтось поставив на паузу. Він легко усміхнувся й наблизився до Терези.

— Даміане, чому ти тут?

— Прийшов поговорити з твоїм батьком. Бізнесові справи.

Її погляд ковзнув у бік дверей кабінету, які все ще не встигли повністю зачинитися, а потім знову на нього. Щось було не так. Тереза повільно обійшла його й, примружившись, прошепотіла:

— І як ви поговорили?

Двері прочинилися, й із кабінету вийшов Джеймс. Даміан примружився й миттєво наблизився  до Терези. Обійнявши її за талію, схилився й поцілував у щоку. І його погляд на мить затримався на її вустах. Неначе хотів щось сказати. Але не сказав. Натомість чоловік, перевівши погляд на Джеймса, посміхнувся.

Тереза стояла, як натягнула струна, не дихаючи, відчуваючи, як до шкіри ще торкається його подих. І це відчувалося як мить перед бурею.