Розділ 5

Звук двигуна й далеке гудіння вечірнього міста порушували мовчанку в салоні автомобіля. Тереза сиділа, втупившись у вікно, і її пальці ковзали по ременю безпеки, але вона не пристібалась. Даміан кинув на неї короткий погляд.

— Ти як себе почуваєш?

— Алкоголь швидко вивітрився з організму, — прошепотіла Тереза. — Один дзвінок — і як рукою зняло.

— Не хочу тебе ще більше засмучувати, однак Алісія в казино поводила себе… досить зухвало.

Тереза стиснула вуста. В її очах забриніли сльози. Втома. Відчай. Образа. Все накопичилося, як сніжна лавина.

— Алісії було дев’ять років, коли загинула матір, — витерла сльози зі щік. — Я… я сама ще була підлітком і доглядала за нею, як могла. А тато… йому було байдуже. Він ніби вимкнувся. Повністю. Ми залишились самі, і я намагалася витягнути її якось, щоб не зламалась. А потім з’явилася вона… — голос став жорсткішим. — Кароліна.

— Мені шкода, що я не міг бути поряд із тобою.

— Мені також, — зітхнула й продовжила говорити: — Кароліна змінила все. Батько ніби прокинувся, але… не для нас. Для неї. Алісія змінилася й згодом почала бунтувати, а я гризти себе, що щось зробила не так. Можливо, я і справді була поганою… сестрою. І донькою, яка не підтримала вибір батька.

— Ти не винна, — тихо промовив Даміан, мигцем поглянувши на неї. — І я не покину тебе.

Тереза опустила погляд на коліна й стиснула пальці в кулак.

— Не говори «я не покину тебе», адже зазвичай люди не виконують свою обіцянку.

Даміан стиснув вуста. Він не прокоментував її слова. І, зупинившись біля відділку, першим вийшов із салону та, обійшовши машину, відкрив дверцята. Коли дівчина вийшла, його рука м’яко торкнулась її спини. Тереза мимоволі здригнулася й, піднявши голову, легко усміхнулася та відступила на крок. Швидко поправивши жакет і пригладивши волосся, пробурмотіла:

— Боже, дай мені сил… нікого не прибити.        

Даміан спостерігав за нею мовчки. А в голові вертілися думки, що не можна прив’язуватися до неї ще більше. Ця думка була майже фізичним болем. Він уже відчував, як крихка межа між минулим і сьогоденням починає тріщати. Тереза — не просто спогад із дитинства. Вона ставала чимось більшим. Небезпечно більшим. Але стоячи поруч із нею, коли вона стискає губи, щоб не здригнутись, важко було згадати, що ця гра має ціль. Що в цій історії, можливо, доведеться зрадити її довіру.

Варто їм було підійди до відділку, як на стоянку підкотила чорна машина й із салону вийшли батько й Кароліна. Тереза застигла на місці.

— Лише їх бракувало, — важко зітхнула й поглянула на Даміана.

Він, поклавши руки в кишені, криво посміхнувся.

— Терезо! — роздратовано вигукнув Джеймс і зиркнув на Даміана. — Що тут, чорт забирай, відбувається?

— Так-так, нехай Тереза все пояснить! — Кароліна вже здійняла руки, розмахуючи сумочкою. — Вона ж не в змозі навіть подбати про Алісію! Яка ганьба й сором. Наркотики в машині. І до речі, це ж твоя машина, Терезо.

— Заткнись, — поглянувши на Кароліну, прошипіла Тереза крізь зуби. — Просто. Заткнись.

— Що ти сказала? — Кароліна повернулася до неї, як хижачка. — Я витратила роки, намагаючись дбати про вас. І ось така твоя дяка?

— Терезо, чому Даміан із тобою? — обурився батько.

— Тебе лише це хвилює? — випалила Тереза. — Можливо, ми закохана пара. Порадіти за нас можеш потім, а зараз давай допоможемо Алісії.

Даміан, поглянувши на Терезу з-під чола, усміхнувся й, наблизившись до неї, обійняв за талію. Вона, зрозумівши, що щойно сказала, глибоко вдихнула.

Її світ знову хтось вирішив перетворити на арену — без дозволу, без попередження. Але цього разу вона сама розвернула вістря конфлікту на себе.

Джеймс сіпнувся, стиснув вуста й, обійшовши доньку, мовчки зайшов усередину.

— Я не маю наміру це терпіти, — заявила Кароліна, задерши підборіддя, і пішла слідом за чоловіком.

Тереза закотила очі, напружено видихнула й кинула погляд на Даміана.

— Пробач за цю виставу, — буркнула, скидаючи його руку зі своєї талії. Її дотик був коротким, але різким — ніби вона спробувала одночасно відгородитись і не поранити.

— Не переймайся, — відповів тихо, майже шепотом. — Я ж лише друг…

Тереза зустрілася з ним поглядом, і її подих трохи збився. Вона хотіла сказати щось, однак слова не знайшлись. Лише закусила нижню губу, наче стримуючи хвилю емоцій, і першою рушила до дверей.

Даміан затримався на секунду, дивлячись їй услід. Його погляд був майже болісний. Вона — причина, спогад і небезпека. І хоч кожен її крок віддаляв їх одне від одного, він не міг відірвати очей.

І в наступні кілька хвилин, доки Тереза сперечалась із Кароліною, Даміан неспішно підійшов до Джеймса, який стояв біля дверей кабінету слідчого. Зупинившись поряд, нахилився й прошепотів так, щоб ніхто більше не почув:

— Можливо, саме вам, містере Моргане, варто було б опинитися за ґратами? А ще краще звикайте до відчуття, що доведеться стояти в поліції не як… гість.